МИНИ-ФУТБОЛ на УКРАИНЕ

- Станіславе Олександровичу, як можна оцінити виступ збірної України на чемпіонаті Європи в Хорватії?
- Необхідно відверто заявити, що чемпіонат Європи ми провалили. У збірній не було єдності. Судячи з ігор, львівська і харківські групи гравців грали порізно. І тренер був сам по собі. Збірна на таких змаганнях повинна працювати, як єдиний механізм. А в нашому випадку харків'яни і львів'яни працювали так само, як і у себе в клубі. Скажімо, в іспанців такої розрізненості немає. А в нас вона була присутня у всіх трьох матчах. Ми не були готові психологічно. Не було в збірної переможного духу, який на таких змаганнях повинен бути.
Мені шкода хлопців. Вони стали заручниками неправильного підходу до тренувального процесу. Більше того, тренувального процесу як такого взагалі не було. До чемпіонату Європи збірну потрібно готувати, а не просто виставляти. Потрібно проводити збори і через спаринги формувати малюнок гри. А товариські матчі треба проводити не з командами Туреччини, Узбекистану, Молдови або Латвії, а зі збірними хоча б рівня Угорщини, Сербії, Росії або Словенії. Наш виступ був закономірним. Коли настає момент істини, нікого не можна обдурити. Підсумковий результат – це найкраща оцінка твоїх заслуг, твоїх дій і вчинків. А дорога нашої збірної на чемпіонат Європи була не зовсім правильною.

- Нинішній склад збірної одного рівня зі скликанням «синьо-жовтої» команди зразка початку 2000-х років, коли українці добивалися пристойних результатів?
- Наявність сильних гравців ще не гарантує результату. Грають не лише люди, але і процеси. В порівнянні з попереднім чемпіонатом Європи, ми грали набагато гірше. З гравцями збірної початку 2000-х років я працював, досягав результатів. Те покоління гравців було сильнішим нинішнього.  Нехай на мене не ображається сучасне покоління.

- Фахівці стверджують, що років 10-15 тому конкуренція на міжнародній арені була не такою жорсткою, як зараз, а українці виявилися не готовими до цього?
- Так, це правда. Річ у тому, що підготовка збірної повинна удосконалюватися. Тренувальний процес – це квінтесенція майбутніх успіхів. Підготовка є предметом першої необхідності на шляху до досягнення мети. Час застарілих підходів пішов. Як я вже говорив, збірну потрібно не виставляти на турніри, а готувати. Команди типу узбецької, латвійської або турецької не дають підстав оцінювати рівень і здібності команди.
Відмітив ще одну приховану і важливу проблему. У поведінці наших гравців було видно проблему психології. Вони більше думали про те, як вони виглядають, граючи проти суперників. І не думали про те, як їх оцінюють, як суперник до них відноситься, як налаштовується на гру проти них. Це дуже важливий чинник психології.  

- Як оціните гру своїх підопічних з львівської «Енергії»?
- «Енергетики» себе не проявили. Найгіршим серед наших був Денис Овсянников. Він мене дуже здивував своєю грою. Без провини винуватим став Рогачов. Він не часто вступав у гру, тому його важко в чомусь звинувачувати. Але коли Євген виходив на майданчик, то в гру не входив. Максим Павленко і Сергій Чепорнюк були найкращими серед «енергетиків», але вони себе не розкрили і не реалізували.

- У великому футболі часто говорять, що гравці збірної потребують матеріальної мотивації. Мирону Маркевичу свого часу навіть вдалося добитися виділення солідного преміального фонду для збірної. Наші футзалісти отримують грошові премії?  
- Намагаюся з гравцями своєї команди про це не говорити. Але інформація до мене доходить. Якісь гроші існують, обіцяються. Але вони не доходять до тих, кого потрібно нагороджувати. І суми цих винагород настільки мізерні, що мені соромно про це говорити. За попадання на чемпіонат Європи наші футзалісти повинні були отримати по 1000 доларів преміальних. Наскільки мені відомо, до цього дня ці премії не виплачено. У цій ситуації виникає питання: «Як стимулювати команду, коли не існує матеріальної винагороди?» При цьому потрібно відзначити, що на Євро-2012 налаштування гравців на матчі було нормальним. Виключенням була лише гра з іспанцями, яким ми, чомусь, програємо ще до початку матчу. Навіть в останній грі з хорватами було видно бажання працювати і перемагати. Інша справа, що засоби і методи вибрані не правильно, та й поведінка гравців на майданчику була не бездоганною.  

Що стосується преміальних, то в збірній, яка 2001-го і 2003-го вигравала медалі чемпіонатів Європи, цим питанням безпосередньо займалися президенти клубів. Зокрема, Сергій Весєлов з київського «Інтеркасу» і Євген Геллер з донецького «Шахтаря». Вони самі спонсорували «синьо-жовтих», без втручання Геннадія Лисенчука. У 2001-му, коли у фіналі чемпіонату Європи в Москві ми в додатковий час програли іспанцям (2:1), гравці точно знали, що на команду отримають по 30 тисяч від Весєлова і Геллера. За третє місце на збірну вони б отримали по 20 тисяч, а за перше - по 50. Вони про це знали ще до початку чемпіонату. На ті часи це були непогані гроші. Сьогодні ніхто цифр не називає. Лунають лише обіцянки, які потім не виконуються.

Гліб Ваколюк, http://sport.comments.ua