Вважається що збірна України була створена в 1994 році, а свій перший
матч провела 5 червня того ж року проти збірної Білорусі. Проте не всі
знають, що неофіційний дебют відбувся значно раніше, а саме в кінці 1993
року. Так, саме у цей день, рівно 20 років тому новостворена збірна
зіграла свій перший матч. На жаль, усі матчі, які були зіграні на
турнірі «Петербурзька осінь-1993» в офіційний реєстр не увійшли через
те, що вони були зіграні з клубними командами, але це не має заважати
згадати тих людей, які стояли біля витоків нашої національної дружини.
У 1993 році у Санкт-Петербурзі проводився вже 2-й турнір
«Санкт-Петербурзька осінь». Географія другого турніру суттєво
розширилася і на нього були запрошені білоруси «Еліта» (Мінськ), а також
дві українські команди «Янус-Донбас» (Донецьк) і «СКІФ-Слід» (Київ) як
переможець Кубка України. Фінансове становище столичної команди не
дозволяло їй організувати таку поїздку, але щасливий випадок звів її
головного тренера Валерія Шабельнікова з тренером першолігової команди
«Ріко» (Котовськ) Ігорем Тисячним. Котовську команду фінансував
двоюрідний брат Тисячного Олег Назаренко. Їхати першоліговою командою на
такий представницький турнір було б, м’яко кажучи, дивно, тож усі
дійшли до думки, що було б непогано відправити на турнір збірну України.
Національної команди на той час не було і довелося все починати з
початку.
У тренерський штаб збірної увійшли: Валерій Шабельніков
(СКІФ-Слід (Київ)) як головний тренер, а також Олександр Лизовенко (Ніке
(Дніпропетровськ)) і Олександр Ручинський (Рита (Харків)) як його
помічники. Начальником команди став Ігор Тисячний, а усі витрати на себе
взяв Олег Назаренко.
Склад гравців мав наступний вигляд:
Воротарі - Ігор Ліщук (Механізатор (Дніпропетровськ)) та Олег Зозуля (Надія (Запоріжжя)).
Польові
гравці - Юрій та Сергій Усаковські, Сергій Ожегов (усі - СКІФ-Слід
(Київ)), Олександр та Сергій Москалюки (обидва - Ніке
(Дніпропетровськ)), Олександр Яценко, Сергій Дюженко, Валерій Петрух
(усі - Надія (Запоріжжя)), Віктор Збаразський (Рита (Харків)) і капітан
команди Юрій Миргородський (Ніке (Дніпропетровськ)), чемпіон СРСР з
футболу 1983 року у складі «Дніпра».
Як бачимо, були зібрані представники п’яти клубів: «Надія»
(чотири гравці), «СКІФ-Слід» (троє гравців), «Ніке» (троє гравців), та
по одному представнику з «Механізатора» і «Рити». Виклик у збірну також
отримав Олег Солодовник, але він від нього відмовився, мотивуючи це тим,
що мав діючий контракт з московською «Діною», яка теж мала виступати на
цьому турнірі.
Спонсори робили усе, щоб українська делегація мала гідний вигляд,
тож у Києві закупили усе найкраще, що змогли знайти, а саме 2 комплекти
форми, спортивні костюми «Adidas», чорні сумки «Puma», білі кросівки
«Puma» і багато чого іншого. Зрозуміло, що в ті часи ніхто й не думав
про якусь офіційну форму, тому кольори екіпіровки ніяким чином не
збігалися з кольорами національного прапору.
Форма – це одне, а підготовка – це зовсім інше. Таким чином, в
чемпіонаті була зроблена пауза, щоб новостворена команда якомога краще
підготувалася до цього турніру. Збір проводився у Дніпропетровську.
Збірники мешкали у готелі, а тренувалися у залі Дніпропетровського
хіміко-технологічного інституту, що було організовано за сприяння
Олександра Лизовенко. Зранку проводилися тренування, а ввечері спаринги з
місцевими командами. По завершенні зборів команда відлетіла у
Санкт-Петербург, де на неї чекав тріумфальний виступ. До делегації
збірної також включили Голову комітету арбітрів України Сурена Абрамяна,
який мав перейняти досвід у російських колег.
Забігаючи наперед,
відзначимо, що інший український представник «Янус-Донбас» посів 6-те
місце з 8-ми учасників, але це вже трохи інша історія.
Що ж до збірної, то у першому матчі, який відбувся 3-го
листопада, наші хлопці обіграли петербурзький «Будімпульс» 5-2, причому
по ходу матчу програвали 0:2 (дублі на рахунку Олександра Москалюка і
Сергія Усаковського, ще один м’яч забив Юрій Миргородський). На
наступний день був переможений ще один представник північної столиці
«Самсон» 6:3 (Олександр Москалюк - 2, Сергій Москалюк - 2, Сергій
Усаковський, ?), у складі якого грали чемпіони СРСР з футболу 1984 року
«зенітівці» Юрій Желудков, Володимир Долгополов і воротар Михайло
Бірюков. Остання гра була не з ким-небудь, а з самою московською
«Діною». Наші двічі вели 1:0 та 2:1, але переваги не втримали - 2:2
(Сергій Усаковський - 2). Заради справедливості слід відзначити, що на
цьому турнірі у складі москвичів не грали Костянтин Єрьоменка, який був
травмований, а також Андрій Юдін, котрий потрапив в аварію, проте всі
інші зірки були місці (Алекберов, Бєлий, Денисов, Закеров, Маркін,
Солодовник…). За різницею м’ячів збірна України випередила «Діну» і
посіла перше місце у групі. У півфіналі був подоланий черговий
представник Санкт-Петербурга «ПСІ» 3:2 (Сергій Усаковський-2, Олександр
Москалюк). У фіналі вдруге на турнірі довелося протистояти «Діні» (а
кому ж іще?). Наші хлопці повели 1:0, але перший тайм закінчився з
рахунком 1:2. В другому таймі українцям вдалося вийти вперед - 3:2, але
фактор «домашнього суддівства» не дозволив дотиснути суперника і у
підсумку 3:3. У серії пенальті точнішими виявилися «дінівці» - 4:3.
Проте, як-то кажуть, людини усе бачать і під час нагородження
уболівальники встали зі своїх місць скандуючи «Вы победители!», «Хохлы
молодцы!», «Хохлы чемпионы!» (необхідно сказати, що в ті часи стосунки
між нашими державами були набагато кращими і ці крики ніяким чином не
мали на меті образити гравців нашої команди). Організатори чи-то під
тиском трибун, чи-то з власних міркувань, передали в руки капітана нашої
збірної Юрія Миргородського велику кришталеву вазу – приз за перемогу
на турнірі. Цим вшанування гостей не закінчилося і в Україну
відправилися призи кращому нападнику турніру (Сергій Усаковський) та
кращому бомбардиру, яким став Олександр Москалюк з показником у 6
забитих м’ячів.
Що ж до організації турніру, то вона була на найвищому рівні. Усі
матчі проводилися на великому відкритому стадіоні, де відбуваються ігри
першості Росії за участю «Зеніту», а найкращі матчі та фінал
транслювало петербурзьке телебачення на місто і область, тож, можливо, у
когось і залишилися раритетні записи тих перемог. На пам’ять з турніру
залишилося фото, на якому немає людини без якої ця поїздка не відбулася –
Олега Назаренка, який разом зі своєю дружиною був присутній на
фінальному матчі, але через природну скромність відмовився
фотографуватися разом з усіма…
Автор висловлює величезну подяку за допомогу у написанні цього
матеріалу Валерію Шабельнікову, Ігорю Тисячному, Юрію Усаковському,
Олександру Москалюку та Сергію Чайці.
Фотографії взяті з книги «Пятнадцать лет Петербургской осени»
П.с. Авторство голів у матчах вказано з інтерв’ю, яке Геннадій
Лисенчук дав газеті «Український футбол» за підсумками цього турніру.
Також в цьому інтерв’ю Геннадій Анатолійович зазначив, що призи кращому
нападнику отримав Олександр Москалюк, а кращому бомбардиру Сергій
Усаковський. Тож дані про лауреатів були взяті з книги, присвяченої
15-річчю турніру. Кількість голів забитих Олександром Москалюком у цих
двох джерелах не збігається і встановити істину, на жаль, вкрай важко.
П.п.с. Якщо хтось, з тих, хто прочитає цей матеріал має хоч якусь
інформацію з історію футзалу в Україні (фотографії, відео, програмки,
власні свідчення, статистичні матеріали, газетні вирізки, власні записи і
т.п.), то величезне до Вас прохання зв’язатися з автором матеріалу
через електронну пошту:
xendrux@gmail.com
Андрій Гулій, Екстра-ліга
|
