У сім’ї воротаря "Енергії-Тайму" Владислава Лисенка поповнення. Його
дружина Інна в той час, як її чоловік захищав ворота своєї команди у
грі проти севастопольського "ПФС", народила доньку. У такий день у
Владислава було подвійне свято. Досвідений голкіпер окрім того, що
вперше став батьком, у першому матчі за свою нову команду не пропустив
жодного гола.
«Уранівці» зіграні більше
-Я
телефонував дружині зразу після гри, - зізнався щасливий батько, - але
у неї був відімкнений телефон. А потім по дорозі додому вона мені
зателефонувала та сказала, що народила донечку.
-Як плануєте назвати донечку?
-Діаною.
Чому саме так? Не знаю, просто разом із дружиною нам обом більш за все
сподобалось це ім’я. Вибирали довго серед різних імен і вибрали таке
аби подобалося і їй, і мені.
-Учора був Щедрий вечір. Як відсвяткував? В сімейному колі?
-Так.
Зараз з роддому забрав дружину, турбот, як кажуть мільйон, тому Щедрого
вечора, як такого і не було. Сіли повечеряли, а далі турбування про
дитину. Відверто кажучи, часу на донечку йде дуже багато.
-Як
готуватиметься «Енергія-Тайм» до Кубкового матчу в Запоріжжі проти
«Урагана», якому нещодавно ви поступилися в Івано-Франківську?
-Це
буде зовсім інша гра, ніж в чемпіонаті. Передусім тому, що тоді ми не
були ще такими зіграними, зібралися за декілька днів перед грою в
Івано-Франківську. На підготовку було лише 4 дні, а цього не достатньо.
Люди з двох різних команд, з двома різними тактиками. Потрібно було
привикати. У грі проти севастопольського «ПФС» уже було трішки легше.
До 29 січня ми з сьогоднішнього дня розпочинаємо підготовку
безпосередньо до Фіналу чотирьох. Тобто часу буде достатньо, щоб і
тактичні заготовки підготувати і фізично попрацювати. Ця гра буде
зовсім іншою, тим паче вона буде на нейтральному полі, і в «Урагану»
там не буде такої підтримки, яка була в Івано-Франківську.
-За «Ураган» грають бразильські легіонери…
-Ні
для кого не стане секретом, що ми їдемо в Запоріжжя лише за перемогою.
Щодо бразильців, то вони не люблять, коли проти них грають щільно. Коли
ж їм дати волю, вони себе дуже вальяжно відчувають і мають простір для
того, щоб створювати моменти, розігрувати комбінації. Якщо ж порівняти
бразильців «Урагана» із тими бразильцями, які в минулому сезоні грали
за «Шахтар», вважаю, що вони приблизно однакові за своїм рівнем гри.
Однак, «уранівські» більше зіграні, а в «Шахтарі» кожен із бразильців
тягнув ковдру на себе. Плюс «уранівських» бразильців у тому, що вони
давно вже грають всі разом і мають гарну зіграність між собою.
Найбільше вразила Японія
-Чого не вистачало цього сезону в механізмі Гончаренківського «Тайму»?
-В
нас з першого туру гра не пішла, ми зіграли внічию, потім пішла ігрова
невпевненість та почали ходити чутки про обєднання. А коли два-три
матчі невдало граєш, то перебудуватися важко. Плюс в нас в міжсезоння
декілька гравців пішло з команди, а ніхто не додався, тобто не було
такої конкуренції за місце.
-А що скажеш про теперішню конкуренцію у вортарській лінії обєднаної команди «Енергія-Тайм»?
-І
Кардаш й Іваняк, який зараз в харківському «Локомотиві», дуже сильні
воротарі. Вони гідні збірної України. Щоправда, в них трохи різна
манера гри. У Іваняка є деякі переваги над Кардашем, а в Кардаша над
Іваняком. А Ільків – молодий, якщо буде працювати та професійно
ставитися до роботи має гарну можливість вирости у воротаря хорошого
рівня. Тому конкуренція достатньо рівна, що тепер в «Енергії-Тайм», що
в нас була з Іваняком в «Таймі».
-Збірна України провела дві ториські гри з Польщею. Чому тебе не викликали до лав збірної України?
-Ніхто
нічого мені з цього приводу не казав. Можливо, вже зробили ставку на
інших людей, а, можливо, тому, що два місяці після гри із «Шахтарем» у
нас була підготовка до ігор в Сербії, і я надірвав мяз верхньої
поверхні стегна. Я не тренувався більше півтора місяці і не грав
відповідно. Можливо, через ці причини й не викликали в збірну.
-Владе, ти вже багато часу виступаєш у львівських командах. Можна вважати, що Львів для тебе став рідним містом?
-Звичайно,
якщо рахувати всі міста, в яких я грав, чи жив, то в міні-футболі – це
лише Київ та Львів. Звичайно, що після Києва у мене це Львів. Я тут
достатньо обжився і сподіваюся ще не один рік провести тут. Знайомих
багато і, навіть, людей, які не пов’язані з футболом.
-А постійно залишитись жити у Львові?
-Та ні, я Київ люблю більше всього на світі. Хоча знаєте, як життя може помінятися, все можливо… Однак – навряд чи…
-А яка країна тобі подобається, чи вразила?
-З
усіх країн, де мені довелось побувати найбільше вразила Японія. Ми
їздили тоді зі збірною України три роки тому. Було це весною, після
того, як ми пройшли угорців у відбіркових іграх на чемпіонат світу.
Мене вразили японські люди, які дуже працьовиті. За 10 днів, які ми там
були, я не побачив ні одного папірця, жодної соломинки на вулицях.
Чистота та порядок. А про працелюбність і мови не може бути. Ми навіть
з хлопцями сміялися… Їдемо вранці на тренування, а люди всі, навіть, у
центрі в Токіо багато їздять на велосипедах в класичних костюмах з
краватками і в… кросівках.
-Скуштувати справжні японські суші вдалося?
-Метою
одного екскурсійного моменту разом із Сергієм Чепорнюком було бажання
спробувати їхні суші. Передусім тому, що я дуже сильно люблю суші.
Однак, знайти хоча б якийсь ресторан-сушію не вдалося. І з цього дуже
засмутилися.
Подобається «Динамо» Київ
-А що скажеш про японський футзал?
-Футзал
в них на хорошому рівні. Їхня збірна постійно сперечається за лідерство
в Азії з Іраном. Хоча іранці сильніші будуть від японців, вони постійно
стають чемпіонами Азії. Однак, Японія вважається другою збірною в Азії
після Ірану. Футзал там люблять взагалі нереально! Ми приїхали тоді на
дві гри, так там по сім-вісім тисяч вболівальників приходили і це при
тому, що це були товариські матчі. Та й навіть те, що Рікардіньо поїхав
з «Бенфіки» грати в японський чемпіонат багато про що говорить.
-З футзалом зрозуміло. А чи любиш ти футбол і чи зміг би грати у нього?
-На
любительському рівні зміг би грати. Хоча, мені здається, що це зовсім
два різних види спорту. Спільне між цими видами спорту: м’яч, ворота і
поле. Звичайно, що великий футбол – це спорт №1, хто ж його не любить?
А так на професійному рівні грати у футбол було б ,мабуть, важко. Був
би трішки молодшим тоді так. Свого часу ж грав у великий футбол.
-Друзі футболісти із великого футболу є?
-Звичайно,
що є. В основному спілкувався із людьми свого віку (30 років і вище).
Багато футболістів знав із бориспільського «Борисфену». В той час вони
грали в Києві, я теж виступав за київський «Інтеркас» тому частенько
спілкувався з ними. Зараз із великого футболу спілкуюся з Іваном
Козорізом з «Іллічівця», з Русланом Ярошем, який свого часу в
«Металісті» виступав, з Володимиром Остроушком, тобто із вихованцями
одного тренера. Ми всі одного віку, всі разом вчилися. А з тих людей, з
якими я не випускався, це – Смалько, брати Стояни…
-За яку футбольну команду вболіваєш?
-Мені
імпонує «Динамо» Київ. Вболівальником себе не назву, але коли красива,
рівна гра, то я вболіваю за киян. А якщо нема гри… Навіть були такі
моменти при Газзаєві, мені настільки не подобалася гра «Динамо», що
коли воно грало проти своїх заклятих ворогів – донецького «Шахтаря» я
більше переживав за хорошу гру. Адже команда, яка демонструє хороший
рівень гри, заслуговує на перемогу і те, аби за неї вболівати, аніж та
команда, яка грає не відомо в що.
Автор: Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБЯК
За матеріалами: Галичина Спортивна (www.galsports.com), газета Спортивка
|
