МИНИ-ФУТБОЛ на УКРАИНЕ

Справжньою несподіванкою для місцевих вболівальників стала нещодавня звістка про те, що івано-франківський «Ураган» вирішив не продовжувати співпрацю з одним із кращих гравців за історію клубу – 33-річним голеадором Валентином Цвєлих, який за неповних вісім років у складі «червоно-чорних» забив майже дві сотні голів. 

Минулого тижня, після тривалого затишшя, у Інтернеті з’явилася офіційна позиція президента НФК «Ураган» Олександра Бубена стосовно ситуації навколо причин відходу з команди Валентина Цвєлих, яка, втім, викликала чимало запитань не тільки у вболівальників, а й самого гравця. Дворазовий чемпіон України та тричі кращий бомбардир вітчизняних першостей вирішив зустрітися з журналістом «ГК», щоб пояснити власну позицію з цього приводу у ексклюзивному інтерв’ю, яке було записане минулого тижня, перед від’їздом гравця з Івано-Франківська.

- Валентине, не так давно ти довідався, що більше не є гравцем НФК «Ураган». Згодом вийшло інтерв’ю президента клубу, в якому були озвучені причини такого кроку з боку керманичів. Які, на твою думку, справжні причини небажання «Урагану» продовжувати співпрацю з тобою?
Насамперед, хотів би відзначити, що версія, яку оприлюднив президент клубу Олександр Бубен, наводячи слова головного тренера, не є правдивою. Якщо розібрати по пунктах вислови Олександра Олександровича, багато моментів мені, відверто, незрозумілі. Наприклад, вислів про те, що «Ураган» у 2003 році взяв мене з аматорського футболу  не відповідає дійсності. Першим моїм міні-футбольним клубом був «КрАЗ-Політехнік». Це був 1996 рік. 1997-го я вже грав в основі, тобі мені було 17. У двох наступних сезонах у вищій лізі я забив за «КрАЗ-Політехнік» більше шістдесяти м’ячів, навіть став 4-им бомбардиром чемпіонату. Далі надійшло запрошення від «Укрсплаву» (який згодом став МФК «Шахтар»), потім повернувся до «Політехніка» на правах оренди. Прикро те, що перше ж тренування у Кременчузі відправило мене на операційний стіл - розрив хрестоподібних зв’язок. Після цього ходили чутки, що Цвєлих закінчив. Після операції мені потрібно було починати все спочатку: з першої ліги «стрибати» до «еліти». Радий, що це вдалося саме в «Урагані». Мене запросив віце-президент клубу Василь Костюк. Сталося це у Чернігові на турнірі серед команд енергетичних підприємств.

- Далі ти відіграв два сезони у складі «Урагану», вийшов з командою до Вищої ліги, ставши кращим бомбардиром  сезону 2004-2005  років. Зрозуміло, що на тебе звернули увагу не тільки гранди вітчизняного футзалу, а й російські клуби.
Незважаючи на інтерес багатьох інших клубів, в тому числі з Росії, вирішив повернутися до Донецька, де всього за один сезон у складі «гірників» виграв всі можливі трофеї в Україні (чемпіонство, Кубок і Суперкубок), а також дійшов до півфіналу Кубка УЄФА. Мені ж вдалося забити 12 голів. Тому аж ніяк не вважаю, що для мене це був «посередній сезон», як зазначив в інтерв’ю Олександр Бубен. Дай Боже кожному з теперішніх футзалістів провести бодай один такий сезон у кар’єрі.

- Після повернення з «Шахтаря» до «Урагану» (2006-2007 роки), як знову ж таки вважають в івано-

франківському клубі, в тебе виник конфлікт з тренерським штабом…
Ніякого конфлікту не було.  Це повна маячня. Я непогано відіграв першу половину сезону, коли командою керував Сергій Ожегов, мені сказали, що налаштовані продовжувати контракт. У той же час «Ураган» тільки-но очолив Тарас Вонярха, який прийшов посеред сезону. З ним ми пропрацювали всього нічого, півтора тижні. Але новий наставник одразу після першої гри вирішив відмовитись від моїх послуг. Це було особисте рішення Вонярхи, але хотів би наголосити ще раз, що в нас не було жодних конфліктів. Без роботи я довго не сидів і згодом опинився у луганському ЛТК, з яким вдруге в своїй кар'єрі знову став кращим голеадором чемпіонату України.

- Далі було твоє третє за ліком повернення в «Ураган»…

Цей період кар’єри видався дуже знаменним для мене, адже «Ураган» вперше у своїй історії здобув «золото» чемпіонату України, згодом – Суперкубок України і досить непогано дебютував у розіграші Кубка УЄФА. Приємно, що я був безпосереднім учасником цих звершень, адже за весь це час пропустив лише три поєдинки.  Один – через травму, ще дві гри в рамках Кубка УЄФА був в заявці, але я так і просидів на лавці запасних. Про які причини не потрапляння до складу можна тоді говорити?

- То в чому, на твою думку, полягав так званий конфлікт із головним тренером Сергієм Гупаленком?

- Виходить, тобі навіть не дали змоги поспілкуватися з керівництвом клубу чи головним тренером про причини небажання продовжити угоду на наступний сезон?
Коли завершився сезон, я мав розмову з головним тренером, в якій він підтвердив, що не має жодних нарікань і розглядатиме можливість продовження співпраці. Я поїхав додому, згодом, після відпустки, повернувся для окреслення майбутніх планів. Минуло півтора місяці. Сергій Гупаленко зателефонував і повідомив, що продовжувати контракт зі мною не буде. Мені, зрозуміло ж, захотілося дізнатися причини такого рішення, на що Сергій Станіславович парирував: «Можна сказати, це я тебе прибрав», не пояснюючи жодних підстав для цього. Згодом з’ясувалися певні незрозумілі мені й досі моменти, які озвучив у інтерв’ю президент клубу. Скажу відверто, для мене усе це дуже неприємно.

- Тебе, знову ж таки зі слів керівництва, називають конфліктною людиною. Чи це насправді так?
Я ще раз відкрито заявляю, що жодних конфліктів у мене ні з ким в команді не було. А те, що мене назвали «амбіційною людиною» або тим, через кого «в колективі відбуваються мікроконфлікти», мені взагалі незрозуміло. Знаєте, минулий сезон видався надзвичайно складним для клубу. Але, навіть враховуючи те, що в нас мало не весь чемпіонат було багато травмованих і грати на уколах доводилося за себе, як то кажуть, і того хлопця, це нас навпаки згуртовувало. Тому ні про які конфлікти і мови не могло бути. Тому вдвічі прикро читати про себе таку «заслужену» характеристику, яку мені склали президент клубу і, цілком очевидно, головний тренер. Так, я амбіційна людина, адже у кращому розумінні цього слова завжди звик забивати і перемагати, цим самим приносячи користь команді для загальної перемоги. Прикро, що на мене вилили такий бруд в Інтернеті . Це страшенно неприємно, адже протягом неповних восьми років я вірою і правдою служив «Урагану», який став для мене рідним клубом, а місто Івано-Франківськ – другим домом. Тому хотів у цій розмові пояснити людям, що певні речі, які були сказані на мою адресу зі сторони керівництва клубу, абсолютно неправдиві.

- І справді, для багатьох ти став кумиром і прикладом бійцівських якостей і бомбардирського хисту. Минулого тижня ти залишив Івано-Франківськ. З якими думкам покидав місто, в якому ти провів, напевне,  найкращі роки своєї кар’єри?
В Івано-Франківську залишилося багато близьких мені людей, а також дуже щирих і привітних вболівальників, які дуже підтримувати мене до останнього, які не полишають це і зараз, коли я вже офіційно не є гравцем «Урагану». Хочу щиро подякувати усім їм. Я і досі відчуваю вашу підтримку. 

-Насамкінець, які плани зараз у Валентина Цвєлих?
Займаюся в індивідуальному режимі – щодня дворазові тренування. А яким буде моє майбутнє – покаже час. У будь-якому випадку ставити на мені крапку ще передчасно.  

Розмовляв Тарас СКРИПНИК

Довідка
Валентин Цвєлих
в НФК «Ураган» (2003-2012)
Цифри і факти:
* 8 років у складі клубу (2003-05, 2006, 2009-12): 196 матчів = 191 гол
* виступав під ігровим номером 11.
* чемпіон України (2011), учасник Елітного раунду Кубка УЄФА (2011), володар Суперкубка України (2012), бронзовий призер України (2012).
* кращий бомбардир Чемпіонатів України 2004-05 рр. (44 голи) та 2009-10 (34 голи).
* забив 500-й гол у історії клубу (26.09.2010)
* володар рекорду результативності у одній грі – 6 голів.

Сезон за сезоном
2003-2004: 28 матчів = 22 голи
2004-2005: 33 матчі = 54 голи
2006 (1 коло):  15 матчів = 10 голів
2009 (2 коло): 16 матчів = 13 голів
2009-2010: 35 матчів = 41 гол
2010-2011: 37 матчів = 27 голів
2011-2012: 32 матчі = 24 голи
ВСЬОГО: 196 матчів = 191 гол

ИСТОЧНИК: http://gk-press.if.ua/node/7259