Сайт об украинском мини-футболе - Национальная сборная Украины
 

МИНИ-ФУТБОЛ на УКРАИНЕ

 




Меню сайта

Категории раздела
Избранное [6]

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Форма входа

Главная » 2013 » Апрель » 9 » Юрій Кобзар: «У збірній не завжди грали найсильніші» Екс-тренер «Універ-Харкова» та львівської «Енергії» ділиться думками з приводу нагальни
20:20
Юрій Кобзар: «У збірній не завжди грали найсильніші» Екс-тренер «Універ-Харкова» та львівської «Енергії» ділиться думками з приводу нагальни

— Юрію Івановичу, ви були одним із тих, хто стояв біля витоків українського футзалу. Коли й чому стався злам, після якого почали поступово втрачати завойовані позиції?
— Найбільшими успіхами нашого футзалу на початковому етапі були четверте місце на чемпіонаті світу (1996) та два «срібла» на чемпіонатах Європи 2001-го та 2003-го років. Переконаний, що злам стався 2004 року, коли гравці «Шахтаря» написали відкритий лист, в якому відмовлялися грати під керівництвом Лисенчука. Після цієї історії такі майстри, як Косенко, Москвичов, Безуглий та інші, перестали грати за збірну, а Лисенчук у ній залишився. У подальшому ж збірна була зібрана не на сто відсотків за спортивним принципом, отож не завжди грали найсильніші. Якийсь час базовим клубом для збірної був навіть львівський «ТВД».

— Як вважаєте, чому в ті часи футзал набрав такої масової популярності, адже зараз цього не спостерігається?
— Раніше в чемпіонаті України було багато сильних команд. У Запоріжжі — «ДСС», «Надія», «Віннер Форд»; у Донецьку — «Шахтар»; у Києві — «Інтеркас», «Уніспорт-Будстар». Тоді за «золото» боролися по п’ять команд, а в чемпіонаті грали такі зірки, як Косенко, Коридзе, Москвичов, Мельников, тому глядачі залюбки ходили на матчі, а зараз рівень нашого чемпіонату суттєво знизився.

— Порівнюючи стан справ у футзальному господарстві 1990-х років минулого сторіччя та початку 2000-х, чи побачили якийсь прогрес?
— Тоді в чемпіонаті було більше команд, і представлені такі футзальні центри, як Запоріжжя, Донецьк, Одеса, Дніпропетровськ. А зараз в чемпіонаті лише сім команд, і він за рівнем не те що середній, а я би навіть сказав, що нижче середнього, тому, ймовірно, й відбувався регрес, а не прогрес.

— Більша частина вашої тренерської кар’єри пройшла в «Універ-Харкові». Що найбільше запам’яталося за цей період?
— У цій команді упродовж усього періоду мого тренерства були проблеми з фінансами, але, попри все, ми завжди посідали місця в середині турнірної таб­лиці, а команда мала свій стиль. Перед кожним сезоном у нас забирали по кілька провідних гравців, і перша половина чемпіонату йшла на перебудову гри, а в другій — показували себе. Така історія повторювалася щосезону. Я тоді говорив гравцям: якщо вони будуть вдало грати, то матимуть шанс перейти в сильніші клуби. Так і було, адже всі переходили чи в провідні українські команди, чи в російські колективи.

— У першому ж своєму сезоні на посаді головного тренера львівської «Енергії» ви виграли чемпіонство. Чому не вдалося повторити це досягнення наступного сезону?
— Коли прийшов в «Енергію», то всі — від президента до водія автобуса — хотіли виграти чемпіонство. Я прийшов у готову команду, в якій уже були всі передумови для успіху. Перед наступним сезоном розмовляв із керівництвом і наголошував на необхідності підсилення, оскільки, щоби залишитися на вершині наступного року, треба показувати ще кращу гру, ніж показував у попередньому, та й у команді треба було «освіжити» склад. Колектив залишили Ткаченко та Бондар, а прийшли Овсянніков і Кондратюк. Тобто ми не підсилилися, а замінили тих, хто пішов. У тому сезоні «Шахтар» був дуже сильним, бо підсилився бразильцями, окрім того, в боротьбу втрутилися неспортивні чинники. Перед матчем із «Шахтарем» АМФУ дискваліфікувала Легчанова та Якуніна, відтак ми, програвши той матч, відстали від «Шахтаря» на п’ять очок.

— Разом із «Енергією» ви дійшли до елітного раунду Кубка УЄФА, не маючи в складі жодного легіонера. Як вважаєте, чи можуть наші команди без допомоги легіонерів на рівних конкурувати з європейськими чемпіонами?
— Зараз рівень нашого чемпіонату настільки впав, що гравці в ньому деградують. Отож потрібні сильні легіонери, щоби місцеві гравці могли на них рівнятися. Інші чемпіонати постійно розвиваються, тож грати на рівних із європейськими чемпіонами лише українськими гравцями нереально.

— Як оціните виступ збірної України на відборі до ЧЄ 2014 року?
— Для нашої збірної він став провальним. Потрапили в найслабкішу групу, та нашій збірній неприпустимо було програвати 3:8 Словенії, яка перебуває на 19-му місці у світовому рейтингу. Команда виявилася не готовою до відбору, враховуючи результати матчів на тренувальному зборі в Харкові. Збірна залишилася такою ж, як і була, додали лише четвірку з «ЛТК». Узагалі не розумію, навіщо було проводити матчі з Польщею — стиль її гри не схожий на стиль жодного з наших суперників. Підготовка збірної має враховувати все до дрібниць, і говорити про те, що судді вплинули на результат гри зі Словенією, не можна. Треба було розібрати, хто судитиме, відтак бути готовими до подіб­ного стилю арбітражу. У плей-оф на нас очікують набагато серйозніші суперники, тож, враховуючи сьогоднішній стан нашої збірної, вийти на чемпіонат Європи буде складно.

— Чого чекаєте після виборів президента АМФУ?
— Перш за все, зміни підходу до цього виду спорту з боку АМФУ. Зараз треба першочергово звернути увагу на дитячий футзал і збільшити кількість команд у екстра-лізі — це позитивно вплине на рівень збірної.

— Які ваші подальші плани на тренерській ниві?
— Є попит — є пропозиція. Поки що ніяких пропозицій не отримував, тому продовжую працювати з аматорськими командами в Харкові, адже тут рівень аматорського футзалу доволі високий.

Андрій ГУЛІЙ, «Український футбол».

Просмотров: 464 | Добавил: futsalukrain | Рейтинг: 0.0/0
Поиск

Календарь

>
> >
> >
> >
> >
Архив записей

Copyright MyCorp © 2020      Сделать бесплатный сайт с uCoz