—
Юрію Івановичу, ви були одним із тих, хто стояв біля витоків
українського футзалу. Коли й чому стався злам, після якого почали
поступово втрачати завойовані позиції?
— Найбільшими успіхами нашого футзалу на початковому етапі були четверте
місце на чемпіонаті світу (1996) та два «срібла» на чемпіонатах Європи
2001-го та 2003-го років. Переконаний, що злам стався 2004 року, коли
гравці «Шахтаря» написали відкритий лист, в якому відмовлялися грати під
керівництвом Лисенчука. Після цієї історії такі майстри, як Косенко,
Москвичов, Безуглий та інші, перестали грати за збірну, а Лисенчук у ній
залишився. У подальшому ж збірна була зібрана не на сто відсотків за
спортивним принципом, отож не завжди грали найсильніші. Якийсь час
базовим клубом для збірної був навіть львівський «ТВД».
— Як вважаєте, чому в ті часи футзал набрав такої масової популярності, адже зараз цього не спостерігається?
— Раніше в чемпіонаті України було багато сильних команд. У Запоріжжі —
«ДСС», «Надія», «Віннер Форд»; у Донецьку — «Шахтар»; у Києві —
«Інтеркас», «Уніспорт-Будстар». Тоді за «золото» боролися по п’ять
команд, а в чемпіонаті грали такі зірки, як Косенко, Коридзе, Москвичов,
Мельников, тому глядачі залюбки ходили на матчі, а зараз рівень нашого
чемпіонату суттєво знизився.
— Порівнюючи стан справ у футзальному господарстві 1990-х років минулого сторіччя та початку 2000-х, чи побачили якийсь прогрес?
— Тоді в чемпіонаті було більше команд, і представлені такі футзальні
центри, як Запоріжжя, Донецьк, Одеса, Дніпропетровськ. А зараз в
чемпіонаті лише сім команд, і він за рівнем не те що середній, а я би
навіть сказав, що нижче середнього, тому, ймовірно, й відбувався регрес,
а не прогрес.
— Більша частина вашої тренерської кар’єри пройшла в «Універ-Харкові». Що найбільше запам’яталося за цей період?
— У цій команді упродовж усього періоду мого тренерства були проблеми з
фінансами, але, попри все, ми завжди посідали місця в середині турнірної
таблиці, а команда мала свій стиль. Перед кожним сезоном у нас
забирали по кілька провідних гравців, і перша половина чемпіонату йшла
на перебудову гри, а в другій — показували себе. Така історія
повторювалася щосезону. Я тоді говорив гравцям: якщо вони будуть вдало
грати, то матимуть шанс перейти в сильніші клуби. Так і було, адже всі
переходили чи в провідні українські команди, чи в російські колективи.
— У першому ж своєму сезоні на посаді головного тренера
львівської «Енергії» ви виграли чемпіонство. Чому не вдалося повторити
це досягнення наступного сезону?
— Коли прийшов в «Енергію», то всі — від президента до водія автобуса —
хотіли виграти чемпіонство. Я прийшов у готову команду, в якій уже були
всі передумови для успіху. Перед наступним сезоном розмовляв із
керівництвом і наголошував на необхідності підсилення, оскільки, щоби
залишитися на вершині наступного року, треба показувати ще кращу гру,
ніж показував у попередньому, та й у команді треба було «освіжити»
склад. Колектив залишили Ткаченко та Бондар, а прийшли Овсянніков і
Кондратюк. Тобто ми не підсилилися, а замінили тих, хто пішов. У тому
сезоні «Шахтар» був дуже сильним, бо підсилився бразильцями, окрім того,
в боротьбу втрутилися неспортивні чинники. Перед матчем із «Шахтарем»
АМФУ дискваліфікувала Легчанова та Якуніна, відтак ми, програвши той
матч, відстали від «Шахтаря» на п’ять очок.
— Разом із «Енергією» ви дійшли до елітного раунду Кубка
УЄФА, не маючи в складі жодного легіонера. Як вважаєте, чи можуть наші
команди без допомоги легіонерів на рівних конкурувати з європейськими
чемпіонами?
— Зараз рівень нашого чемпіонату настільки впав, що гравці в ньому
деградують. Отож потрібні сильні легіонери, щоби місцеві гравці могли на
них рівнятися. Інші чемпіонати постійно розвиваються, тож грати на
рівних із європейськими чемпіонами лише українськими гравцями нереально.
— Як оціните виступ збірної України на відборі до ЧЄ 2014 року?
— Для нашої збірної він став провальним. Потрапили в найслабкішу групу,
та нашій збірній неприпустимо було програвати 3:8 Словенії, яка
перебуває на 19-му місці у світовому рейтингу. Команда виявилася не
готовою до відбору, враховуючи результати матчів на тренувальному зборі в
Харкові. Збірна залишилася такою ж, як і була, додали лише четвірку з
«ЛТК». Узагалі не розумію, навіщо було проводити матчі з Польщею — стиль
її гри не схожий на стиль жодного з наших суперників. Підготовка
збірної має враховувати все до дрібниць, і говорити про те, що судді
вплинули на результат гри зі Словенією, не можна. Треба було розібрати,
хто судитиме, відтак бути готовими до подібного стилю арбітражу. У
плей-оф на нас очікують набагато серйозніші суперники, тож, враховуючи
сьогоднішній стан нашої збірної, вийти на чемпіонат Європи буде складно.
— Чого чекаєте після виборів президента АМФУ?
— Перш за все, зміни підходу до цього виду спорту з боку АМФУ. Зараз
треба першочергово звернути увагу на дитячий футзал і збільшити
кількість команд у екстра-лізі — це позитивно вплине на рівень збірної.
— Які ваші подальші плани на тренерській ниві?
— Є попит — є пропозиція. Поки що ніяких пропозицій не отримував, тому
продовжую працювати з аматорськими командами в Харкові, адже тут рівень
аматорського футзалу доволі високий.
Андрій ГУЛІЙ, «Український футбол».