Я заходжу до столичного спорткомплексу ЦСКА, де за кілька хвилин «Епіцентр» і «Титан» розпочнуть повторний чвертьфінальний поєдинок національного Кубку, і не вірю своїм очам. Ростислав Григорович Левицький – власною персоною. Одна з найколоритніших фігур вітчизняного футзалу на зламі тисячоліть, президент «Уніспорт-Будстару», чия історія красива і трагічна водночас. Команда стала чемпіоном України 2000/01 – це дозволяло їй заявитися на прем’єрно-офіційний розіграш Кубку УЄФА. Але «Будстар» не тільки до Будапешту не доїхав, віддавши це право «ІнтерКраЗУ», а і на старт наступного вітчизняного чемпіонату не вийшов. Проте одного неповного сезону, проведеного у компанії Левицького та нашої надзвичайно сильної духом команди, що і визначило здобуття золотих нагород, вистачило мені для того, щоб зберегти приємні спогади про той період назавжди.
Це Левицький, прочитавши звіт в «Українському футболі» про листопадовий матч 2000-го року, у якому «Будстар» переміг «ІнтерКрАЗ» - 4:2, забажав через Юрія Миколайовича Компанійця познайомитися з автором цих рядків.
Це Левицький переконав тренера Олександра Павловича Гуржеєва, що прес-аташе команді необхідний, хоча уже за місяць цей прес-аташе, обурений суддівством Юрія Веремчука у матчі «Укрсплав» - «Будстар» (4:1), видав гнівний заголовок в «УФ», і президенту разом з журналістом довелося йти на килим до АМФУ, де уже метав блискавки Микола Повисший, а Геннадій Лисенчук виступив миротворцем конфлікту.
Це Левицький заявив, що зацікавлений у максимально повному висвітленні життя команди і готовий нести фінансові витрати. Але одразу попередив, що не даватиме просторових інтерв’ю під час сезону і не вимагатиме подачі матеріалу під «правильним» кутом. І слово своє тримав завжди: коли «Будстар» ганебно програв «ІнтерКрАЗу» (0:6) і, якщо вірити газеті, «опинився на колінах», Ростислав Григорович не сказав жодного слова.
Це Левицький не міг пропустити жодного матчу виїзного матчу «Уніспорт-Будстару», обов’язково одягаючи у одні і ті ж, «фартові» шкарпетки.
Це Левицький йшов у ногу з часом і повністю підтримав ідею клубного сайту. Так він познайомився з Дімою Шаповалом, нинішнім співробітником київського «Динамо», який на теперішній роботі об’їздив чи не усю Європу, але «Будстар» не забув і завжди цікавиться справами президента тієї команди.
До 12 травня мені на це запитання нічого було відповісти. Зате зараз можна сказати, що президент весь у роботі і керує бізнесовими справами, що «психанути» і повернутися до міні-футболу не хоче. Можливо, і правильно: він пішов чемпіоном, а чемпіонів, як влучно зауважив Юрій Іванович Кобзар, пам’ятатимуть завжди.
Роман ШАХРАЙ
|
