Система
розіграшу чемпіонства з регулярним чемпіонатом на першому етапі і
серією плей-офф після нього передбачає абсолютно інші складові,
кон’юнктуру, стратегію та підхід до розподілення сил, ніж звичайні
змагання. Усім зрозуміло, що крапки над «і» розставить плей-офф, але
він не може існувати без регулярного чемпіонату. Ось в ньому і
відбуваються зміни. Якраз нова, а точніше знов запроваджена схема
розіграшу чемпіонату принесла нам низку несподіванок і сенсацій. Ті
клуби, які раніше лише декларували серйозні наміри або тільки збиралися
спрямувати зусилля на амбітні цілі, нині опинилися в фаворитах.
Натомість, донецький «Шахтар» і львівський «Тайм» — колективи
титуловані — з різних причин забуксували на старті. Причин тому дуже
багато, зокрема, проблеми у матеріально-технічній базі, зміни курсу
розвитку. Останнє стосується «Шахтаря», де після періоду активного
залучення гравців з Бразилії вирішили одразу зробити ставку на
вітчизняних виконавців та ще й переважно молодих. Звичайно, що
безслідно такі зміни не минають. Стосовно «Тайму», то причиною
невдалого старту я назву два головні фактори. По-перше, минулого сезону
ми виграли в Україні всі трофеї і не раз грали через силу, на
морально-вольових якостях. Після виснажливого сезону багатьом гравцям
важко знов повертатися на рівень максимальної готовності, це питання
перш за все психології — після успішних виступів рано чи пізно наступає
спад. По-друге, це складна ситуація навколо клубу, його майбутнього,
невизначеність, котра ніколи і нікому не допомагала.
Підйом наших конкурентів у турнірній таблиці поки не є гарантією
якісного стрибка у майстерності, росту рівня. Дивує зараз тільки один
клуб — рівненський «Кардинал». На цей клуб ніколи не робилося серйозних
ставок, а він зараз виглядає досить симпатично. Це наслідок
несподіваного промоутерського кроку, того що звикли робити у
американських лігах — переїзд команди до іншого міста. Злиття з
рівненською командою, нові враження, вболівальницька хвиля — все це
надало імпульсу клубу на новому місті, тому «Кардинал» прудко
стартував. Але інерція від психологічного поштовху закінчується, і
зараз все стає на свої місця.
Найбільш серйозно нині виглядає честолюбний харківський «Локомотив»,
який обрав свій вектор розвитку і чітко його тримається, але це ще не
гарантія успіхів у плей-офф.
Як завжди, амбітна і сконцентрована на досягненні поставлених цілей
львівська «Енергія». Та знов підкреслю: цілеспрямованість — не є
запорукою того, що цій команді вистачить кадрового потенціалу для
зайняття найвищих позицій.
Не менш амбітний «Ураган» з Івано-Франківська запросив до свого
складу одразу трьох добре відомих в Європі бразильських ветеранів. Це
суперечливий крок, який ще нічого не гарантує. Надто різноплановим став
склад, зовсім різні за ментальністю і манерою гри виконавці. Команді
доведеться звикати до бразильців, адже ті вже не юні і мають своє стале
бачення гри.
Ми теж у «Таймі» збиралися запросити бразильців. Та все ж вирішили
дотримуватися своїх принципів розбудови колективу і відмовилися від
послуг Макса, котрий приїздив до нас. Ми не були впевнені, що він
адаптується і буде налаштованим на максимальну віддачу. Комплектування
передбачає пошук підсилення, а не збирання гравців. Поки українські
клуби не готові інфраструктурно і фінансово запрошувати зіркових
виконавців з-за кордону.
Поки в нашому чемпіонаті немає яскраво окресленого лідера, але це
шанс для честолюбних. Ця риса зараз домінує і рухає вперед багато
клубів.
Хтось добирає гравців, хтось шукає свою гру. Якщо чесно, то вісімка
команд, котра гратиме в плей-офф, вже досить чітко зрозуміла: це ті
самі клуби, що нині на перших восьми позиціях у турнірній таблиці.
Бажання клубів рости, на жаль, наражається на гігантську перешкоду —
бракує кадрів, ми відстаємо у якості підготовки, немає школи
міні-футболу та спадщини, традицій. Будемо говорити чесно, «Тайм», з
яким я працюю, зібрав багатьох найкращих з усієї країни. «Енергія»
робить те саме, але серед них немає львівських хлопців. Раніше так само
найсильніших збирав «Шахтар», зараз донеччани знов запрошують
вітчизняних виконавців, та серед них лише ветеран Дрьомов, донецький за
походженням. Немає шкіл, не уявляю, як усе буде далі. Це не тому, що я
песиміст. Треба визнати, що таких зірок як Безуглий, Москвичов,
Корідзе, Косенко, котрі вигравали європейські медалі, зараз вже немає.
Немає людей їхнього рівня майстерності. Але водночас у наступному
поколінні не бачимо вже нинішніх Кондратюків, Якуніних та Павленків. Я
працював з ними і на сто відсотків упевнений, що рівня розуміння
міні-футболу Москвичовим, Косенком та Корідзе ми вже не бачимо (я кажу
не тільки про підготовку, а саме про розуміння).
Вихід може бути тільки економічним, лише зростання рівня економіки в
країні сприятиме тому, що президенти клубів не будуть жити одним днем і
стануть інвестувати гроші у підготовку юних гравців. Зараз Асоціація
міні-футболу змушує клуби виставляти, окрім дорослої команди у
національних змаганнях, ще й дві юнацькі, але клуби виставляють кого
завгодно, «липових» гравців, роблять так, аби їх не штрафували.
Зараз з юнню намагаються працювати у Харкові (вітчизняний форпост
міні-футболу), Луганську, в «Енергії». Але навіть створивши фарм-клуби,
зібравши вікові групи, все одно залишається питання щодо якості
тренерів. Потрібно, аби до дітей приходили добре підготовлені
наставники. Коли клуби зможуть зробити підготовку молодих повноцінною,
тільки тоді розпочнеться зростання. Ми опинилися у важкому стані через
втрату школи підготовки.
Двадцять років тому вся країна пішла торгувати, пішли дитячі
тренери, це провал у 20 років. За цей час нинішні гравці не отримали
багатьох навичок, котрі важко набути вже дорослим, сформованим
футболістам. Отже, все закономірно, ми маємо нині наслідки давніх
прорахунків. А розбиратися, хто в тому винний, немає сенсу. Ви ж
знаєте, у нас якщо нагороджують, то непричетних, якщо карають — то
безневинних.
Донині в Україні немає тренерських курсів. Я ризикую знов стати
ізгоєм для Асоціації міні-футболу, але проблеми, перш за все — у її
бездіяльності. Вона існує за рахунок клубів, вона не шукає виходу, не
розвивається. Вона живе на наші внески. Уся її діяльність, усі доходи
семи членів виконкому залежать тільки від клубів. Тому напрямок у них
один — збирати більше грошей. Тому ніякого розвитку немає, він не
запланований. Коштом клубів утримується сама Асоціація та перша збірна
України. На жаль, така нині формула існування вітчизняного міні-футболу.
Станіслав Гончаренко, заслужений тренер України з міні-футболу
ИСТОЧНИК: http://izvestia.com.ua/ru/article/451
