Сайт об украинском мини-футболе - Национальная сборная Украины
 

МИНИ-ФУТБОЛ на УКРАИНЕ

 




Меню сайта

Категории раздела
Избранное [6]

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Форма входа

Главная » 2013 » Январь » 3 » Євгенія Шаповал: «Не стою на місці, а увесь час росту»
19:49
Євгенія Шаповал: «Не стою на місці, а увесь час росту»
Гравець збірної України з футзалу Євгенія Шаповал про підсумки року та перебування на Чемпіонаті світу в Португалії.

Свого часу Євгенія закинула танці, надавши перевагу жіночому футболу, який відчинив їй двері у світ.

25-річна Євгенія Шаповал — єдина полтавка, яка увійшла до збірної України з футзалу. Повернувшись із Португалії з чемпіонату світу, дівчина дала інтерв’ю газеті
«Вечірня Полтава».

— Офіційно збірна України з футзалу існує лише перший рік?
— Так. А до цього на міжнародні змагання, скажімо, їхав наш клуб — при цьому ми були командою, яка представляла Україну. І от нарешті Федерація футболу України звернула увагу на жіночий футбол. Таким чином, уперше ми виїхали на змагання не за рахунок клубу і не за власні кошти. Коли надійшло підтвердження, що їдемо на чемпіонат світу, Федерація футболу провела два збори. Спочатку на тренування до Києва  викликали 21 гравця з різних клубів України. На другий збір приїхало вже 17 гравців, котрі перед цим змогли проявити себе. А на чемпіонат світу до Португалії нас поїхало 14. Мушу сказати, завдяки футболу побувала в багатьох країнах. По суті, він відчинив мені двері у світ. Досі не була в Бразилії, Іспанії, відвідати ці країни — моя мрія. Наступного року чемпіонат світу з футзалу відбудеться у Венесуелі. Тож маю докласти максимум  зусиль, щоб залишитися у збірній України й поїхати туди.

— Свого часу перед вами стояла дилема: залишитися у великому футболі чи вибрати малий?

— У складі всеукраїнської молодіжної збірної я грала на футбольному полі. Потім пішов поділ на великий і міні-футбол. Перший у Полтаві був не дуже популярний серед жінок. Мене запрошували до клубів Донецька, Харкова, Чернігова, які спеціалізувалися на великому футболі. Та я залишилася зі своєю командою «Ніка-педуніверситет». І не шкодую. Наша команда стала десятикратним чемпіоном України, у ній я виросла як гравець. А коли почалися розмови про те, що буде створена збірна України з футзалу, поставила за мету туди потрапити. І, мабуть, Бог почув мої молитви й побачив мої старання, що я там опинилася.



— Чемпіонат світу в Португалії, по суті, став для збірної України з футзалу першим бойовим хрещенням.
— Для участі в чемпіонаті відібрали десять найсильніших жіночих команд (виявили бажання позмагатися набагато більше). Тому, вирушаючи до Португалії, ми добре знали, що доведеться нелегко. Усі команди-учасниці чемпіонату поділили на дві групи. До нашої групи увійшли команди з Коста-Ріки, Малайзії, Росії та Іспанії. Остання — срібний призер минулого чемпіонату — вважалася фаворитом. Перша перемога збірної Коста-Ріки нас окрилила. Досі гру коста-ріканок ми бачили лише в 5-хвилинному відеосюжеті. Нас дуже здивувало те, наскільки ця команда була підготовленою — суперниці добре навчені як техніці, так і тактиці гри. А обіграли ми їх, мабуть, тому, що діяли більш злагоджено — та й удача, схоже, була на нашому боці. Гра закінчилася з рахунком 2:0.

— А от перемогти іспанських футзалісток було просто нереально?

— У цьому поєдинку тренер не ставив перед нами завдання: перемогти за будь-яку ціну. Ми мали не пресингувати, а оборонятися й при цьому показати достойну гру. Звісно, на даному етапі іспанки на півголови вищі за наших футзалісток. У них усе поставлено на дуже серйозну основу. Команда має аж 8 тренерів. У мене склалося враження, що це — єдиний механізм, усі дії якого відпрацьовані до автоматизму. При цьому нашу збірну зібрали на тренування в Києві лише за тиждень до вильоту — звісно ж, це далося взнаки: ми програли іспанкам з рахунком 0:2. Хоч, мушу сказати, до середини першого тайму їм не вдавалося забити гол у наші ворота. По їхніх обличчях було видно, що вони нервують, суперниці сварилися між собою. Їх не рятували навіть відпрацьовані комбінації, вони ніяк не могли пробити наш захист.

— Зате у ворота малайзійок ви забили аж 17 голів! Це була слабка команда?
— Як уже говорила, на чемпіонаті не було відверто слабких команд. Хоч ця команда була дещо нижчого класу, порівняно з нашою. На цю гру ми мали свою тактику: мусили забити у ворота суперниць не менше 11 м’ячів — тоді, щоб потрапити до півфіналу, у поєдинку з росіянками нас влаштувала б і нічия. Таким чином, у цьому матчі ми не оборонялися, а  більше атакували. Як наслідок, поставили рекорд усіх трьох чемпіонатів з футзалу, забивши найбільшу кількість голів — аж 17 (на минулорічному чемпіонаті збірна Бразилії забила у ворота суперниць 15 м’ячів). І в цьому ж поєдинку наша Юлія Титова забила найшвидший за всі чемпіонати гол — на 36-ій секунді від початку гри.

— Серед отих 17-ти голів є один і ваш.
— Так, це був 15-ий за рахунком гол за 13 секунд до кінця матчу. Ми з Аліною Горобець перехопили м’яч у суперниць, я вийшла один на один із воротарем і, обігравши його, відправила м’яч у ворота. Емоції, звісно, зашкалювали. Забити гол на чемпіонаті світу — це, мабуть, мрія кожного, хто туди потрапив і не потрапив. Сподіваюся, це не останній мій гол на змаганнях такого рівня.



— Зіграти внічию з Росією вам, на жаль, не вдалося.
— Чому так сталося, зараз важко говорити. Ми були налаштовані на перемогу, й до початку другого тайму все складалося на нашу користь. Та пропустивши гол, скисли й почали грати — як ото кажуть: хто в ліс, а хто по дрова. Один гравець пресингує, а троє — стоять у зоні.

— Усе-таки паніка — не помічник у футболі.    
— Так, панікувати — означає робити собі гірше. До того ж стало очевидно, що головний арбітр — іранка — підсуджує росіянкам. Скажімо, третій гол суперниці забили в наші ворота після свистка судді, коли наші гравці припинили гру. Ми так і не зрозуміли, чому арбітр зарахувала гол після свистка, і, мабуть, це остаточно вибило нас із колії.

— У будь-якому разі увійти до топ-п’ятірки на чемпіонаті світу — це класний результат.
— Звісно, це не останнє й не передостаннє місце, а золота середина. До того ж є до чого прагнути. Федерація футболу України пообіцяла частіше збирати збірну в Києві, аби серйозніше готуватися до наступного чемпіонату світу. Якщо так усе піде, то, можливо, колись і наша команда, як нині бразильська, стане чемпіоном світу. До речі, на чемпіонаті ми отримали кубок як єдина команда, яка за весь турнір не допустила жодного грубого порушення.



— У Португалії вам вдалося хоча б трохи ближче познайомитися з країною?
— До столиці Ліссабону з’їздити не вдалося. Хоча у вихідні здійснили екскурсію до одного з найбільших міст — Порто. У ньому є свій футбольний стадіон. Там якраз відбувалися змагання Ліги Європи серед чоловіків. Ми зустрілися з фанатами, які фотографувалися з нами й вигукували: «У команді України — найкрасивіші дівчата». До речі, й на чемпіонаті світу було багато наших уболівальників — для нас це стало несподіванкою.

— Женю, знаю, що свого часу ви займалися танцями.
—  Так. А коли почала займатися футболом, різко закинула їх. Вдячна своїм тренерам Сергію і Ользі Ягодкіним за те,  що відкрили мені очі, наскільки цікавий цей вид спорту — жіночий футбол. Я рада, що доля звела мене саме з такими тренерами — значною мірою завдяки їм не стою на місці, а увесь час росту.

— Ви говорите, що рівень гри на чемпіонаті світу вас просто вразив.
— Знаєте, дуже хотілося б, аби в нашій країні міні-футболу приділяли стільки уваги, як за кордоном. На жаль, у нас жіночий футбол — швидше, аматорський. Наші футзалістки паралельно працюють і навчаються. А в тій же Іспанії, Португалії, Бразилії жінки грають у футбол на професійній основі й отримують за це гроші. Трьох українських футзалісток — Аліну Горобець, Юлію Титову й Ірину Широку — запросили російські клуби — там вони працюють за контрактом. В Україні ж про це можна тільки мріяти.

Ганна ЯРОШЕНКО
«Вечірня Полтава»

Просмотров: 368 | Добавил: futsalukrain | Рейтинг: 0.0/0
Поиск

Календарь

>
> >
> >
> >
> >
Архив записей

Copyright MyCorp © 2020      Сделать бесплатный сайт с uCoz