29 квітня 1992 року футбольна збірна
України зіграла перший матч у новітній історії. В Ужгороді проти
угорців. Тому 29 квітня у нас відзначають День футболу. Цього року,
щоправда, ФФУ провела певні заходи 25 квітня. Можливо тому, що 29-го
відбулася чергова звітно-виборча Конференція АФМУ. Сенсаційних рішень
вона не могла принести апріорі – Геннадій Лисенчук переобраний на
посаді президента організації на новий, чотирирічний термін. З чим ми
його і вітаємо.
Як Лисенчук упорався з “инакомыслием”
Я
пригадую 2001 рік, лютий. Тоді поборотися за крісло президента АМФУ
планував президент “Інтеркаса” Сергій Веселов. Але задовольнився,
судячи з усього, посадою віце-президента АМФУ – Лисенчуку вдалося
знайти потрібні точки дотику з лояльним на той момент до себе
“Інтеркасом” (нагадаю, у той час час Станіслав Гончаренко був
помічником Лисенчука у національній команді і заправляв тренувальним
процесом збірної) . Через чотири роки альтернативи Геннадію
Анатолійовичу також не було – громадськість більш обговорювала день
проведення Конференції, того ж Веселова, віце-президента АМФУ,
страшенно обурило одночасність проведення матчу “Шахтар” - “Інтеркас” і
Конференції. Веселов у знак протесту склав із себе повноваження, у АМФУ
зявилися нові “віце” - Шацьких, Новіков, Кіндій, прихильні до шефа люди.
Останні
чотири роки, з лютого 2005-го і по нинішній час, Лисенчуку однозначно
вдалося впоратися з внутрішнім “инакомыслием”. Внутрішнім, підкреслюю,
тому що “зовнішнє” проявилося тільки одного разу – Геннадій
Анатолійович вчинив порядно і підтримував Валерія Пустовойтенка, шефа
ФФУ кінця 90-х. Але у 2000-му Пустовойтенко відмовився боротися з
Григорієм Суркісом. Суркіс, розглядаючи Лисенчука як людину
Пустовойтенка, влаштував патрону АМФУ серйозну і публічну “выволочку” у
грудні 2000-го. Недоліків у роботі АМФУ завжди можна знайти скільки
завгодно. Якщо хотіти. Суркіс захотів і знайшов, насамперед вимагаючи
переіменувати Федерацію міні-футболу у Асоціацію. Але через рік усе
було владнано. Суркіс більш-менш порозумівся з Пустовойтенком, і 15
грудня 2001 року на Конгресі АМФУ також публічно роздав компліменти
АМФУ.
Внутрішню незгоду з політикою АМФУ висловив донецький
“Шахтар”. І то, наскільки пригадується, частково. Мова ніколи не йшла
про те, щоб зняти Лисенчука з посади президента АМФУ – тільки відібрати
тренерство у збірній України. Хоча на той час, тон заяв донеччан по
відношенню до Геннадія Анатолійовича був максимально нестерпним. Нині –
гранично толерантний.
Прапороносцю альтернативи немає
На
сьогодні реальної альтернативи Геннадію Лисенчуку як ПРЕЗИДЕНТУ АМФУ
немає. Навіть люди, які не підтримують курс АМФУ, визнають це,
обмежуючись тезами “голосувати проти всіх”. Ну, так не буває, АМФУ все
одно потрібен керівник. Я не знаю, наскільки авторитет Геннадія
Анатолійовича серйозний у Європі, щодо Росії так точно маю сумніви ще з
Євро-2005, але те, що він – “bandiera”, тобто прапороносець,
українського футзалу безперечно. І те, що для ФФУ український футзал –
це ТІЛЬКИ Лисенчук, і що використовуючи адмінресурс (зміцнілий тому, що
ФФУ у клопотах з Євро-2012, не до футзалу) Лисенчук може будь-кого по
той бік барикад у баранячий ріг скрутити, також. “Шахтар” вочевидь це
зрозумів і перестав плювати проти вітру.
Незрозуміло інше: чому у
хорошого президента Лисенчука погана, як стверджують його ж
віце-президенти, команда? Хіба не капітан корабля має нести
відповідальність за кваліфікацію своїх моряків? Хіба не тренера
змінюють, навіть найкращого, якщо його команда грає погано? У нас же
виходить, що Лисенчук – як старший слідчий. Він доброзичливо поводить
себе на допитах, і руку на підсудного не підніме. А потім приходить
поганий виконком АМФУ у ролі молодшого слідчого і починає свої тортури.
Ні,
так не буває. Якщо виконком АМФУ дійсно поганий, то винен у цьому
насамперед Лисенчук. Тому що саме він підбирав цю команду. Якщо вона
погано працює, чому Лисенчук не вживає заходів? Роль весільного
генерала явно не для президента АМФУ, він ніколи нею не задовольниться,
інакше б став би уже почесним президентом. А команду змінять тільки
тоді, коли прийде НОВИЙ президент. Так як Мішель Платіні прийшов
замість Леннарта Йоханссона, і генсека Герхарда Айгнера змінив Девід
Тейлор. І Григорій Суркіс прийшов з ПФЛ до ФФУ, одразу привівши
Олександра Бандурка, одного зі своїх перших помічників у ПФЛ.
За широкою спиною шефа
Підсумки
роботи АМФУ за чотири роки оцінювати не те, щоб складно, просто
реальних складових, щоб констатувати підйом українського футзалу,
немає. Раніше успішно виступала збірна всупереч загальному стану справ
– відсутності інфраструктури, зникнення відомих команд тощо. Нині
збірна перетворилася на європейського середняка у кращому випадку і, до
речі, нічого дивного, коли перед нею ставляться завдання зберегти
нинішні позиції, немає. Дивно – коли ФФУ ставить завдання до трійки
призерів на чемпіонаті світу увійти. А якщо команда, що стала останньою
в групі на Євро-2007, тепер хоче бути у вісімці найкращих в світі, це
нормально. Абсолютно. Бо “не до жиру”, а футзал, як і будь-який вид
спорту, що поширюється, стає все одно конкуретноздатнішим. У
Словаччині-2004 ми і не помітили румунів, а нині внічию з ними граємо,
і річ не тільки у сході “золотого покоління”.
Так що завдання – вони
перестраховочні, головний тренер збірної ніколи не був надто сміливим у
виборі тактики на гру, а останнім часом і в заявах, бо прекрасно
розуміє – передумов для стрибку немає, і футзальна збірна України нині
така ж посередня, як і футбольна. Проте нинішнього потенціалу, як
кажуть обізнані люди, достатньо для того, щоб вийти до фінальної
частини, а якщо і він зникне, тоді головний тренер, вочевидь, зробить
те, до чого його так часто закликають у інтернет-просторі, - передасть
пульт керування наступникові. Звичайно, з почестями, нагадавши про
здобуті регалії. Тільки б не про рейтинг, бо у нас чомусь навіть і на
нього звертають уваги, наче футзал – це теніс і бокс. Можна по-різному
ставитися до ТРЕНЕРА Олега Блохіна, але він завжди імпонував тим, що
ігнорував рейтинги, розуміючи критерії визначення результату у футболі.
Звичайно,
у те, що футзал зі старою-новою командою зробить крок уперед – не
віриться. Працюючи за широкою спиною шефа, далекі від сучасних методів
роботи люди, які “в штики” сприймають нові віяння, можуть почуватися
спокійно. “Собака лает, караван идёт” . Тим більше, нинішні проблеми
цілковито можна перекласти на кризу, не утруднюючи себе завданням
відділити “зёрна от плевел”.
Роман Шахрай ИСТОЧНИК: http://www.energia.lviv.ua/Pages/News.aspx?newsId=895
|
