Сайт об украинском мини-футболе - Национальная сборная Украины
 

МИНИ-ФУТБОЛ на УКРАИНЕ

 




Меню сайта

Категории раздела
Избранное [6]

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Форма входа

Главная » 2008 » Декабрь » 11 » Денис Овсянніков: У Львові у моєму житті побільшало релігії
18:12
Денис Овсянніков: У Львові у моєму житті побільшало релігії
Про те чому не потрапив у харківський «Металіст», схильність до травм і «рок збірної» прес-службі клубу у день свого 24-річчя розповів гравець «Енергії» - «психолог і філософ» Денис Овсянніков.

10 грудня Денис відсвяткував уже другий день народження за час, що перебуває у «Енергії». Тепер уже 24-річний футболіст до Львова з Харкова переїхав 2007-го року, після того, як «зелено-білі» стали чемпіонами України. Головний тренер «енергетиків» Юрій Кобзар запрошував Овсяннікова (разом із Якуніним) ще у 2006-у – Дениса він добре знав, адже перед тим працював з ним у Харкові чотири роки. Та перше запрошення Денис прийняти не наважився.

- Для мене психологічно переїзд був складним, - пригадує Овсянніков. - Я ж раніше тільки в Харкові жив, там грав. Крім того, я взагалі-то людина, яка не дуже любить міняти обстановку. Мені дуже допомогла моя дружина Олена, яка переїхала зі мною. Точніше, вона тоді ще не була моєю дружиною – одружилися ми цього літа, під час відпустки. Її підтримка для мене була і є дуже важливою.

- У Львові складно було адаптуватися?

- Спочатку звикнути було непросто. Порівняно з Харковом, у вас тут зовсім інший менталітет. По-перше - інша мова. По-друге - для тутешніх людей значно важливіша релігія. Ці два спекти спочатку привертали мою увагу. Я і сам більше почав долучатися до релігії, до церкви інколи ходжу.

- А от в ігровому плані не складно було переходити, в команду, яка щойно стала чемпіоном України, в якій все було ніби налагоджено?

- Та ні. Мене чудово прийняли хлопці, я добре знав стиль роботи і вимоги Юрія Кобзаря. До того ж - наставник завжди мене підтримував, допомагав адаптуватися. Втім, спочатку все ж було непросто. Психологічно. Треба було доводити свою, так би доводити, профпридатність фактично знову. Нова команда, як не як.

- Юрій Кобзар, якщо не помиляюся, вас не тільки в «Енергію» привів, а й взагалі у футзал?

- Так. Я саме закінчив 11-й клас футбольної школи харківського «Металіста». Тоді Юрій Іванович і запропонував перейти у маленький футбол. Ми ж тоді, як тренувалися і грали? Влітку на великому полі, а взимку у футзал грали. Напевно, так мене Кобзар і помітив.

- А чому у великому футболі не залишився, все-таки вік у тебе тоді був молодий, ніби все попереду?

- У мене у великому футболі шансів реально не було. Я фізично поступався своїм ровесникам. В 11-у класі був низького зросту і худенький (десь 170 см і 60 кг.) На відміну від ровесників, пізніше виріс (зараз зріст Овсяннікова – 179 см – прес-служба), а в школі я повільно розвивався. У великий ж футбол ж брали фізично потужних хлопців. От я і вирішив перейти у футзал.

- Якими якостями ти тоді Кобзаря зацікавив?

- Напевно характером і самовідданістю. Я ж поки чогось не доб’юся, то від свого не відступлю. Пам’ятаю, коли починав лише у футзалі, то багато хто сумнівався, що я чогось досягну...

- ...а ти взяв і з часом потрапив навіть до збірної України.

- Ну, це було не одразу і взагалі поки мої «стосунки» із збірною не складаються. Хоча, напевно, сам винен. Мене тренер національної команди Геннадій Лисенчук уже кілька разів викликав, а я все з якимись травмами приїжджав. Як не одне, то інше... Але, факт лишається фактом, жодного разу на повну силу у збірній виступати поки так і не зумів. Але нічого ще не втрачено. Я так думаю: до збірної завжди можна потрапити, головне відповідати своєю грою.

- Через що ж тебе так травми мучили?

- Організм в мене такий – травмонебезпечний. Зі мною, як у Харкові лікарі купу клопотів мали, так і у Львові. Знахідка для лікарів, без мене в них би роботи не було (сміється – прес-служба). В мене часто стаються різні розтягнення та ін.

- А яка найскладніша травма, що ти її отримував?

- Коли в школі навчався, то мені ніс зламали. Важкий був перелом – із зміщенням, навіть, операцію довелося робити. Вже у часи футзальної кар’єри отримав струс мозку. Десь місяць відновлювався.

- Ну досить про сумне. Що тобі в команді на день народження подарували?

- Гарну таку колекційну тарілочку із символікою клубу та привітаннями. Мені сподобалося.

- Святкувати із одноклубниками якось збираєшся?

- Ну, яке зараз святкування!? Сезон ж! От сьогодні були в сауні, то я символічно купив тортик і квасу.

- День народження – час підбивати певні підсумки. Ти своїм періодом в «Енергії» задоволений?

- Так. Саме з цією командою я досяг найбільшого успіху у своїй кар’єрі – здобув срібні нагороду чемпіонату України. Тут пліч-о-пліч граю із більш досвідченими гравцями. Можна сказати, що час, проведений у Львові, дав мені більше, ніж п’ять років у Харкові. Нарешті почав грати у команді, яка ставить перед собою максимальні завдання. В такому разі самому легше розкривати потенціал.

Крім усього, переїзд у Львів – став першим переїздом у моєму житті. Зараз у мене, можна сказати, починається новий період життя. Я тепер більш тверезо дивлюся на речі, практичніше і реальніше. Менше витаю у хмарах.

- Що ж, тоді, як думаєш, а в чому реальні причини останніх невдач «Енергії» у цьому сезоні?

- З часів чемпіонського сезону «Енергія» наполовину обновилася. Новим гравцями (в тому числі і мені), як мені здається, бракує впевненості в тому, що ми вийдемо на матч і переможемо. Хлопці, які вигравали «золото», кажуть, що у чемпіонському сезоні виходили на поле і мали відчуття, що уже 1:0 ведуть.

Що ж до досвідченіших футзалістів, то, думаю, їм десь трошки бракує мотивації – все ж вже чемпіони. Коли перший раз здобуваєш такий титул, то звісно це робиш із значно більшим бажанням.

- Якщо говорити про частину гравців, що не ставали чемпіонами, до якої належиш і ти, що вам потрібно, щоб набути впевненості?

- Можливо, перемогти кілька матчів поспіль. І не просто розгромити суперників, а, наприклад, здобути кілька вольових перемог. Такі перемоги завжди дуже допомагають повірити у свої сили.

- До речі, щоб ти сам собі побажав на день народження?

- Спершу побажав би собі, щоб мене оминали травми. По-друге, хотілося б у більшій степені стати, так би мовити, оптимістом-максималістом, бути менш самокритичним. А то я люблю себе пригнічувати, накручувати, що все погано. Тоді і справді все погано стає. Добре, що є близькі люди, які в такі моменти підтримують. Дуже не люблю переживати негаразди на самоті, хочеться з кимось поділитися.

- І з ким найчастіше обговорюєш свої проблеми?

- З дружиною. Вона, можна сказати, мій психолог. До речі, я і сам психологією цікавлюся. Зараз, наприклад, читаю книгу Дейла Карнегі «Як перестати непокоїтися і почати жити» І філософські напрямками мені цікаві – читаю Паоло Коельо. Цікаво мені в людях розбиратися, та й в самому собі.

ИСТОЧНИК: http://www.energia.lviv.ua/Pages/News.aspx?newsId=555
Просмотров: 1008 | Добавил: futsalukrain | Рейтинг: 0.0/0
Поиск

Календарь

>
> >
> >
> >
> >
Архив записей

Copyright MyCorp © 2024      Сделать бесплатный сайт с uCoz