Сайт об украинском мини-футболе - Национальная сборная Украины
 

МИНИ-ФУТБОЛ на УКРАИНЕ

 




Меню сайта

Категории раздела
Избранное [6]

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Форма входа

Главная » 2014 » Январь » 1 » Сергій ПІДДУБНИЙ: «МІСЦЕ У ТОП-4 – ЦЕ РЕАЛЬНІСТЬ»
21:25
Сергій ПІДДУБНИЙ: «МІСЦЕ У ТОП-4 – ЦЕ РЕАЛЬНІСТЬ»
Сім голів. Таким є доробок граючого тренера МФК «Кардинал-Рівне» у нинішньому чемпіонаті футзальної Екстра-ліги. У році, що минає Сергій Піддубний відсвяткував свій 37-й день народження. Втім, незважаючи на пристойний, як для футболіста вік, він залишається лідером команди на майданчику і в роздягальні. У спеціальному інтерв’ю для клубного сайту МФК «Кардинал-Рівне» Сергій Піддубний поділився спогадами про 2013-й, думками про суперників у чемпіонаті, та власними мріями.  

 

- Сергію, повернемося до початку нинішнього року. 2013-й «Кардинал» зустрів на шостій позиції у турнірній таблиці Екстра-ліги. Чи вірили тоді, що з часом зумієте справді поборотися за місце в четвірці?

- Звісно. Інакше – ніяк. «Кардинал» завжди грає лише на перемогу. У матчі з будь-яким суперником. Це стосується і чемпіонату Екстра ліги і Кубку України.

- Перше, що згадую – драматичний матч 1/8 розіграшу Кубка України проти «Локомотива». 1:1, овер-тайм, серія пенальті і невдалий удар Когута, який у вирішальний момент послизнувся. Як пережили ту невдачу?

- Болісно. Команда вся переживала важко цю поразку. І сам Юра. Десь не пощастило просто. Але є й інші фактори. Знаєте, таким гравцям, як Когут, Басіч, той же Волянюк – часто у вирішальний момент бракує досвіду. Їм потрібно пограти в Екстра-лізі 3-4 роки. Я маю на увазі повноцінні успішні сезони, без травм. Або набиратися досвіду на міжнародній арені, як от на турнірах в Кувейті, чи Польщі. На Кубку Львова. З командами, які вже здобули собі ім’я в Європі і світі. Тоді буде очевидний прогрес. Якщо постійно варитися у «власному соку» - часу потрібно значно більше. Хоча, маю сказати, зараз, за умов оптимальної форми – вони нічим не поступаються людям, які грають за «Енергію» наприклад. От я передивлявся останню гру проти «Енергії» і знаю, що Когут, Волянюк, Маринюк, Дармовіс – вони на одному рівні з львівськими футболістами. З гравцями «Єнакіївця», «Урагана» - з тими командами, де гравці підібрані один-в-один. А в нас, не забувайте, грають здебільшого ті, хто свого часу десь комусь не підійшов. Тим не менше – ми не мучимося на майданчику, а граємо. Маємо власний стиль. 

- Тоді ж, у січні 2013-го до команди повернувся Сергій Тригубець. І одразу отримав травму – перелом ноги. Не було думки повернути ще й Михайла Волянюка?

- Була. Ми постійно тримали контакт. Але за нього були заплачені гроші і він не міг просто так піти. Треба було шукати компроміс із «Єнакієвцем», а потім – із «Сапфіром». На той момент повернення Волянюка було нереальним. А Тригубець – так, прийшов і травмувався. Він навіть досі не повністю відновився. В новому сезоні пропустив першу гру через дискваліфікацію, потім почав грати, забив і у Львові в зіткненні з Павленком знов травмувався. Пропустив майже три тижні. А щоб набрати форму після такого – ще три тижні треба. Поки набрав форму – знову дискваліфікація (вилучення в грі з «ЛТК»). Крім того, він досі з металевим стержнем в нозі. Отак і грає людина. Але він звик вже. Сергій – боєць.

- Часто, після непростої травми футболісти починають грати обережніше. Берегти себе…

- Розумію, про що йдеться. Ні, Тригубець – не такий. Дармовіс – теж не такий. Десь в нього щось не виходить. Можливо, навіть, в іншій команді він вже не грав би. Але для мене він «свій» футболіст. В нього таке величезне бажання грати. В нього ж травма була аналогічна, як в Тригубця. Але Сергію просто вкрутили шуруп. А Паші спершу – металеву пластину, а потім і елемент кістки з іншої ноги вживили. Ви уявіть. Йому болить, а він приходить, тренується і грає. Те ж із Чернієнком. Він декілька матчів на уколах і морально-вольових провів. І на рівні провів. Зараз вся команда у нас – бійці. Травми – це дуже погано. Але треба віддати хлопцям належне. Вони через біль виходять і грають. І каші не псують. 

ЗА «ІСПАНСЬКОЮ СИСТЕМОЮ»

- Перед стартом минулого чемпіонату, влітку 2012-го Ви їздили переймати тренерський досвід до Іспанії. Вдалося втілити у рівненських реаліях в життя якісь елементи іспанської тренерської школи?

- В Іспанії я вивчав їхній досвід ведення тренувального процесу. В «Енергії» та «Урагані» я навчився одного, в Іспанії – щось нове почерпнув для себе. Так, зараз ми намагаємося тренуватися за іспанською системою. Я бачу, що мої гравці ростуть. Приїжджає «Єнакієвець» до нас з бразильцями, або «Ураган» - ми їм по грі не поступаємось. А іноді – навіть переграємо.

- Що значить – тренуватися за іспанською системою?

- Це певний комплекс вправ, сам підхід до тренування. Ми ходимо в сауну, на аеробіку почали ходити регулярно. Будучи в Іспанії, я не просто «перекатав» їхні тренувальні плани. Я просто почерпнув щось корисне, додав туди певні свої ідеї. Під кожного суперника ми готуємося по-своєму. Переглядаємо матчі, шукаємо слабкі місця. Всі ж суперники грають по-різному. Інша справа, що не завжди все задумане вдається втілити в життя. Але за це вже відповідає лише одна людина – я. Бо стратегію і тактику на гру обираю я, гравців – також.

- Свого часу один із українських тренерів сказав ще про клуб МФК «Рівне», що він грає у примітивний футзал. Своєрідне «бий-біжи». Чи можна говорити, що нинішній «Кардинал» абсолютна протилежність цим словам?

- Ми намагаємося грати у комбінаційний футзал. Награємо комбінації на тренуваннях. Кожен гравець повинен знати своє місце і маршрут під час кожної окремої атаки. А не вийшли і побігли. Знову повернуся до гри з «Енергією». Кожна третя наша комбінація завершувалася ударом, чи небезпечною ситуацією біля воріт суперника. Проблема в тому, що комбінацію ще треба виконати. Виконати в такт. А ще воротар є. Звісно, комбінації залежать від обраної на гру тактики. Проти «Енергії» ми більше грали на Тригубця. Якби був Маринюк – грали б по-іншому. Ми використовуємо свої сильні сторони. Окрім нас у комбінаційну гру грає і «Ураган». От «Локомотив» і «Єнакієвець» - це команди, що грають суто на індивідуальній майстерності. «Енергія» - це досвід гравців, може і контроль м’яча. У них навіть якась така вальяжність є, що от «Ми точно заб’ємо». «ЛТК» більше грає з позиції вичікування. Ковальчик їх муштрує догравати до кінця кожен епізод, добігли, доборолися.

- Іспанська гра – це окрім комбінаційності ще й контроль м’яча. 

- Постійний контроль м’яча – це важче. Ми робимо акцент на комбінаційності. Іспанці в ідеалі можуть подовгу контролювати м’яч, а потім «вибухати» комбінацією. Ми так поки не можемо. Для цього треба час. От домовитися, вийти і виконати – це простіше. А грати, контролювати м’яч, а потім виконати комбінацію – це значно важче. Треба, щоб всі гравці однаково думали. Коли пульс зашкалює – це все згадати у потрібний момент – непросто. 

- Вже звиклися з тим, що коли зашкалює пульс – треба думати про команду?

- Звик. І все-одно вважаю, що це неправильно. Тренер повинен спостерігати за грою збоку. Іноді я приймаю невірні рішення саме тому, що перебуваю у вирі гри. Деякі матчі я пропускав через травму минулого року, сидів на лаві запасних, тобто керував діями хлопців збоку – це зовсім інше. А з іншого боку – зараз Піддубний кращий бомбардир команди, віддаю результативні передачі – значить, ще щось можу. Обіцяю, як тільки відчуватиму, що десь не встигаю, програю, не добігаю – грати не буду. Але поки приношу користь команді – виходитиму на майданчик. 

«2:8 – У ЛУГАНСЬКУ - НАЙБОЛЮЧІША ПОРАЗКА РОКУ»

- Навесні 2013-го «Кардинал» провів чудову серію із трьох перемог поспіль. У Рівному були розбиті «Енергія» - 6:3 і «Єнакієвець» - 6:1, на виїзді знову переграли «Спортлідер». Четверта перемога, у Луганську над «ЛТК», практично виводила команду до раунду плей-офф. А завершилося все кошмаром. Пригадуєте ту гру?

- Це була найболючіша поразка року. Пам’ятаю, після - 2:8 у Луганську – вирішив навіть зав’язати з тренерською роботою… Звісно, була там і доля невезіння, а були і наші помилки, і мої особисто, як тренера. Всі важливі матчі команди я пам’ятаю до дрібниць, прокручую їх в голові. Отак і гра проти «ЛТК». По-перше, не пішла тоді гра у Гурка. В Луганську «важкий» майданчик, м’яч «жується» там і воротарю важливо завжди бути максимально сконцентрованим і відбивати усе, що в нього летить. Пригадую, ми вийшли і одразу провели декілька хороших атак. Команда була на ходу, на емоційному підйомі. Але реалізувати моменти не зуміли. І тут такий гол прилетів – Рось з центра поля вдарив і забив… 

Ми одразу пішли з п’ятим, Дєнюжкін вийшов. Зрівняли рахунок. Потім ще штанга була, а я не влучив у порожні ворота. Була поперечна передача і мав просто пробити над Пітулею, а влучив у нього… А потім знову «привезли» собі. Досі вважаю, що вдруге ми пропустили через помилку Паршикова і Тригубця. Гравці такого рівня не мають права так помилятися. Тим паче, подібні «стандарти» ми відпрацьовували на тренуваннях. Сергій і Андрій прогавили розіграш, пішла прострільна передача, яку замкнув Свірідов – 1:2.

А потім третій пропустили на останніх секундах тайму. Після перерви, може, треба було грати простіше, я ж знову пішов з п’ятим. Це був провал. І за такий результат відповідальний лише я. 

- З таких дрібниць і складається результат. За останні декілька років склалося враження, що щастить усім, тільки не «Кардиналу». Погоджуєтесь?

- Є таке. Десь не вистачає якоїсь дещиці успіху. Маса є матчів, де програли то на останній секунді, то обстріляли каркас воріт і не забили. Може, щось і не так робимо… А може, не всі люди ще вірять, що можуть перемагати.

- Повернемося до рішення завершити кар’єру тренера. Слова були емоційними, але рішення серйозним?

- Так. Я справді вирішив для себе, що це кінець. Адже, крім ігрових, накопичилася і маса побутових проблем. Коли ти виграєш, якось не думаєш про умови тренування, оплату праці, інші прості здавалося б речі. А така болюча поразка – вибиває з колії. І тоді згадалися і деякі непорозуміння, які в нас були в команді. Тоді саме настав такий момент, коли мені здалося, що від мене відвернулися усі, на кого сподівався. Було таке, що деяких гравців вмовляв грати… Склалося враження, що команда потрібна лише мені і Михайлу Кондратюку (віце-президент МФК «Кардинал», - авт.). Мене Міша і відмовив від такого рішення. Він така, дуже правильна, релігійна людина... Зумів якось знайти потрібні мені слова.

«НІКОМУ НЕ ДОЗВОЛЮ ОБРАЖАТИ ХЛОПЦІВ»

- Невдовзі у Хмельницькому стартував Кубок Екстраліги, де участь брали ви, «Спортлідер» і «Єнакієвець». Вдалося знайти хоч якусь мотивацію для гравців, щоб туди їхати?

- Я одразу сказав: «Не поїду!». Просто вибору у нас, як такого, не було. Та й, якщо чесно, в нас не було з ким туди їхати. Маринюку, Когуту і Тригубцю – зробили операції. В нас було в складі два воротарі і шість польових гравців. А в дорозі в одного з хлопців стався тепловий удар, бо спека стояла страшенна. Отак і грали однією четвіркою і хтось один по черзі йшов відпочити. І навіть за таких обставин ми ж перемагали «Спортлідер» - 3:1. Просто наприкінці, коли вже ледь тягнули ноги – не вистояли – 3:4. Потім була нічия – 3:3 з «Єнакіївцем». У них моральний настрій був ще гірший, ніж у нас. Фактично, цей турнір був потрібен лише «Спортлідеру». Вони хотіли хоча б раз у сезоні виграти, щоб президент їх не порозганяв. Вони, зрештою, цей турнір і виграли. Але, вважаю, їм же і гірше. Якби вони так жодного разу і не перемогли – думаю, президент «Спортлідера» влітку створив би зовсім нову команду. А так – у них в новому сезоні історія поразок продовжилася. Одна перемога над «ЛТК» - це, швидше, збіг обставин. 

- Вже у сезоні нинішньому у Вас сталося щось схоже на конфлікт із хмельницькими вболівальниками і журналістами. Це так?

- Це не був конфлікт. Просто, один із журналістів у програмці до матчу написав нісенітницю, яка мене образила. Уявіть собі, вони за півтора року виграли одну офіційну гру в «ЛТК» (не рахую той Кубок Екстра-ліги), а пишуть, що нічия в Хмельницькому була б для «Кардинала» успіхом. Я такий, що нікому не дозволю ображати своїх хлопців. Коли почалася сама гра – я про те забув. Але потім – відповів за всю команду. Тоді й вилетіли ті слова про планшет тренерський. Суперника я ніяким чином образити не хотів. Просто вони були об’єктивно слабші і не мали підстав такого про нас писати.

- Після завершення сезону 2012-2013 команду покинули Вершинін і Паршиков. Чому? Адже складалося враження, що Паршиков і Піддубний – це своєрідний тренерський тандем у «Кардиналі».

- Так і мало бути. Коли я в грі – потрібен хтось, хто з лавки підкаже правильне рішення. Андрій Паршиков – саме така людина, з досвідом. І минулий сезон він провід чудово. Раніше, ще за часів Баховського в нього були непорозуміння певні. Але саме минулий чемпіонат він провів на дуже високому рівні. І зараз в команді він би не загубився. Це справжній професіонал. Але так сталося, що ми попрощалися. Можливо, Андрій на нас і досі ображається. Але я вважаю, що це рішення було вірним. Не буду це коментувати, але були підстави. Хай кожен сам додумає.

«КУВЕЙТ – ЦЕ ІДЕАЛЬНИЙ ПЕРЕДСЕЗОННИЙ ЗБІР»

- Минулого літа команда полетіла на міжнародний клубний турнір до Кувейту. Ви давно знали, що поїдете туди?

- Особисто я – місяці за чотири до відльоту. Ми з президентом мали розмову. Він запитав, чи зможемо ми на рівні там зіграти. Я відповів ствердно. Володимир Ярославович і сам бачив, що команда грає, а не мучиться – тому ми прийняли рішення летіти до Кувейту.

- Перше враження від Кувейту?

- Колись ми з «Енергією» літали вже літаком. Тоді було таке, що літак то злітав, то сідав, то знов злітав в аеропорту. Я тоді сказав, що літаком більше не полечу. Літали в Тюмень і назад. То додому я таки прилетів. А Паршиков, наприклад, тоді летіти відмовився навідріз. Взяв квиток на потяг і їхав в потязі додому дві доби. Цього разу летіти теж було страшно, але діватися нікуди – полетів. 

Я собі думав: Ірак, Іран, Кувейт – це щось страшне. Війна, терористи. А все зовсім не так. Люди надзвичайно доброзичливі. Всюди чистота. Ніби і пустеля, а у людей є усе. Вони там заробляють величезні гроші, але кожну копійку бережуть. Навколо стадіони, басейни – усе, щоб люди спортом займалися. Такі умови для нас були створені, щоб думали лише про гру. Хочеш – їж, хочеш – лежи на пляжі відпочивай, номери – королівські. Ну все. Ми справді відчули, що ми на чемпіонаті світу.

- В Україні хоч десь є такі умови?

- Ні, навіть близько. 

- Жереб визначив у суперники «Кардиналу» команди з Єгипту, Саудівської Аравії і Колумбії. Вивчали їх якось?

- В інтернеті дивилися матчі. Команда з Саудівської Аравії тоді саме виграла якийсь азіатський турнір. «Макаса» коли поселялася в готель, то ми одразу побачили, що це збірна Єгипту. Бо всі дивилися чемпіонат світу і як вони з нашою збірною грали. Бондар Саша – то взагалі всіх в обличчя знав. В колумбійському «Атлетіко Уїла» теж був капітан збірної, який українцям колись забивав і ще декілька збірників.

- Хвилювалися перед стартовою грою?

- Ми мало тренувалися. Бігали трохи вдома. Потренувалися на паркеті нашому. А тут – терафлекс. Це різні речі. Команда «гавкала» на м’яч. А за Саудівську Аравію грали три запрошені бразильця і марокканець. Він, до речі, зараз в «Урагані» на перегляді. Це ми його тоді запросили спробувати себе в якійсь із українських команд. Гадаю, перемогли їх – 2:0 саме тому, що вони були не зіграні. В матчі з «Макасою» ми знову грали погано. Але виграли. Таке буває. Бондару вдався хороший удар. І я забив, влучив просто, пощастило. А от у третій грі з колумбійцями, потренувавшись вже нормально, ми вийшли в повну силу і «пошматували» суперника. Вели – 5:0 і пішли грати з п’ятим. То вони такі злі були, не знали, що відбувається і як так можна грати.

- У чвертьфіналі «Кардинал» потрапив на господарів змагань, «Кадісію».

- Це взагалі цікава історія. Вони на цей турнір набрали практично нову команду. Усі гравці – бразильці. Тренер – бразилець, навіть лікар – бразилець. «Макаса» мала хороший підбір гравців, а «Кадісія» - то взагалі. Але вони в останньому турі групового етапу домовилися з Катаром, зіграли внічию і збиралися разом потрапити до чвертьфіналу. Але десь прогледіли і через цю нічию «Кадісія» мала вилетіти. За регламентом другою мала бути команда з «Парагваю». То організатори змінили регламент навмисно під «Кадісію», щоб вона пройшла до наступного раунду. Тому, коли ми виходили на матч усі клуби підтримували нас. Було приємно дуже. І гра вдалася. Дєнюжкін виручив декілька разів. Потім ми забили і гру було зроблено. Ми виграли – 3:0 в підсумку.

«ВОРОТАРЯ «АЛЮМНУСА» ЗАПРОСИВ БИ ДО РІВНОГО»

- У півфіналі «Кардинал» вперше на турнірі зіграв з європейським клубом. 

- В матчі з хорватським «Алюмнусом» ми грали значно краще. Але у них був чудовий воротар. Візуально він мав кілограмів 90-100, але так швидко рухався. Я би такого воротаря взяв до себе в команду. Ми відігралися знов завдяки голу Бондаря. А потім за вісім секунд до сирени забив я. Якби не той гол – ми програли б. У серії пенальті ми цього воротаря не перемогли б.

- У фіналі знову зіграли з єгиптянами. Команду вже знали, але поступилися. Чому?

- Десь я помилився з вибором гравців. Практично весь турнір грав Кашуба, а на фінал я вирішив поставити Маринюка, який саме підлікувався. І десь Мар’ян не в повну силу зіграв. Десь ще травма йому заважала. Та і не наш день був. Краще грали, але поступилися. Вичерпали вже весь свій фарт.

- Що про «Кардинал» говорили у Кувейті?

- Нашу команду почали поважати. Якраз за командну гру. Індивідуальностей на турнірі було багато. Бразильських финтів і всякого такого. А ми зіграли командно, комбінаційно, на підстраховках, обережно в обороні. Спілкувався з тренером іспанського клубу «Сантьяго Футзал», то він дуже дивувався, що клуб-середняк чемпіонату України так грає. Я потім консультувався в нього ще. Запрошували нас до Іспанії. 

- Як ділили виграш?

- Просто поділили між собою.

- Це був ідеальний передсезонний збір?

- Так. Кращого і не придумаєш. Хлопці набралися досвіду. Повернулися звідти іншими людьми. І Танський, і Чернієнко, і Дєнюжкін. Тригубець набрав форму, Фаренюк.

Але сталося так, що потім Бондар команду покинув, Кашуба і Гергелюк передумали за нас грати, Маринюк повністю не відновився. І на старті нового чемпіонату Екстраліги мені довелося знову будувати нову команду. 

В нас же була перша четвірка Піддубний-Маринюк-Бондар-Чернієнко. Чернієнко і МАринюк – травмовані, Бондар пішов в «Енергію», лишився один я. Друга четвірка: Танський-Паршиков-Вершинін-Когут і Ситник їм допомагав. Когут травмований, Вершиніна і Паршикова – нема, а Танський пішов у першу четвірку. Цей квартет взагалі збирав з нуля. Всі комбінації, все з нуля починали у вересні. 

Але в мене є такий принцип. Травми це погано. Але якщо людина відповідальна, старанна і не каламуть воду – вона в команді буде і ми почекаємо, поки вона не відновиться. 

«МІСЦЕ У ТОП-4 – РЕАЛЬНІСТЬ»

- Якщо порівняти, яка команда сильніша: та, що завершувала сезон минулий, чи яка починали нинішній чемпіонат?

- Нинішній «Кардинал» - сильніший. Ми можемо потрапити у топ-четвірку. Так, нас переслідують травми, доводиться варіювати склад. Але при усьому цьому – місце в четвірці – це реально. Якщо ми не будемо четвертими – винен буду лише я. Зараз в нас підібрався саме колектив. Так, було, що ми програли 3 гри поспіль. Всі засмучені. Але ніхто нікого не звинувачує. Ніхто голову не опускає. Наступного дня стали всі разом і почали працювати. Ми виконуємо таку масу роботи на тренуваннях, що і не снилося. Був раніше і в «Енергії», і в «Урагані» - там і близько так наполегливо не працюють. І коли програємо – мені просто шкода хлопців. Всі стараються, а десь трохи не пощастило – все. 

- Хто з гравців за останній рік здійснив найбільший прогрес?

- Ситник зробив прогрес. Але потім зупинився чомусь. Відчув, що може і зупинився. А так не можна. Треба щодня наполегливо працювати. Це взагалі, я бачу, проблема рівнян нового покоління футбольного. От ми: Бондар, Паршиков, Тригубець – ми вигризали перемоги, очки. А вони – пристосуванці. Так і напишіть. Бо коли я злюся – я так їх називаю – «пристосуванці». Ситник, Басіч, Сондак, оця рівненська школа. Вони пливуть за течією. Прилаштувалися в команду і думають: «От зараз Піддубний і Тригубець вийдуть і зроблять гру, а я десь тут збоку побігаю». А так не буває. Паша Дармовіс – не такий. Кручок – теж не такий. Він розуміє, що я дав йому шанс і чіпляється. Йому непросто, десь його і «б’ють» на тренуваннях, але хлопець терпить і працює. Можливо, до речі, його теж до збірної запросять. От Кручок, мабуть, і зробив найбільший прогрес.

- Яка доля в команді Віталія Лісніченка? За футбольними мірками хлопець вже не молодий, але місце на майданчику йому знаходиться не часто.

- Він в команді буде точно. Він має певні задатки, але в нього мало навиків гри саме у футзал. Йому треба час, щоб тренуватися і знайти свою гру. Щоб грати в основі – він має бути сильнішим за інших, а щоб бути сильнішим – треба тренуватись. Зараз йому треба тренуватися і чекати на шанс, який обов’язково буде. Зараз я вважаю, що десь на старті сезону треба було йому більше довіряти, давати грати. Він справді хоче, старається. Можливо, не вистачає хлопцю техніки, але старання не відібрати. Колись схожа ситуація була з Фаренюком. Але я вирішив, що він у команді потрібен і він зараз прогресує. Артем чудово проявив себе на товариських турнірах у Польщі, в Кувейті. Якби не травма – і зараз грав би ще краще. Декілька місяців він грав на уколах і лише тепер біль в нозі минув.

- Якщо уявити, що в «Кардиналі» немає Сергія Піддубного. Хто міг би стати незаперечним лідером команди на майданчику?

- Танський Віталій. Дуже зрілий футболіст. Та й Тригубець, і Маринюк, і Дармовіс. 

- Хто з хлопців за останній рік розчарував?

- Ніхто не розчарував. У нас нема гравців, які регресують, чи не хочуть грати. Але є такі, які зупинилися в розвитку. От Ситник Діма. В нього ж величезний потенціал. Він талановитий дуже. Але є щось таке в ньому, що от не відпускає його, не дозволяє далі вперед рухатися. Може, лінь. Не знаю. Я ще не знайшов в ньому той важіль, який може його знову увімкнути. Але продовжую йому довіряти. Чекатимемо.

«СІМ КЛУБІВ У ЕЛІТІ – ЦЕ ПОГАНО»

- Декілька сезонів поспіль в український Екстра-лізі виступає не більше семи команд. Яка Ваша думка з цього приводу?

- Це погано. Величезний мінус. Але, щоб клубів було більше – потрібно працювати. Як на мене – така робота не ведеться. Потрібно бути фанатом своєї справи. А складається враження, що у нас всі хочуть лише отримувати дивіденди з першого дня. І підводних течій багато є, коли все вирішують гроші. От, для прикладу, колись намір грати в Екстра-лізі мав клуб «Титан-Зоря». Поїхали вони у Чернівці, там була вирішальна гра проти «Меркурія». То судді «начудили» з додатковим часом, з регламентом… Людина, яка хотіла вкласти гроші в клуб побачила це все, зробила висновки, що це просто прірва, тут все в тумані… І все, команди в Екстра-лізі нема.

- Зараз у Асоціації футзалу України нова команда. Вони в силах щось змінити?

- Для цього їм потрібно працювати не на 100, а на 500%. Мені не потрібні вороги. Я не хочу їх наживати. Але я – за справедливість. Мені друзі кажуть: «Ти вже, як Кварцяний у Луцьку». Ні! Я не конфліктна людина. Просто іноді несправедливість кричуща – обурює. Знову повернуся до гри з «Єнакіївцем». У першому таймі ми перемагали – 1:0. І було зрозуміло, що у суперника жодного козиря нема. Після сирени бачу, як Солодовник пішов до суддів. Потім я був у роздягальні, не бачив, але друзі розповідали. Відеотрансляція ж продовжувалася. Стояли і розмовляли. Я не знаю про що. Але в другому таймі суддю – ніби поміняли. «Посадив» нас на фоли, дав Тригубцю дуже спірну червону картку, гол той на останній секунді. В Луганську схоже було. То з хронометристом якісь проблеми. Кажу: «Зупинить час». А він мені показує, що кнопка не працює… Як таке може бути? Що це за ліга?

Залишилося сім клубів. Усі президенти вкладають гроші. То ви ж будьте чесними між собою, інакше який сенс такої ліги?

Ходили ж у нас чутки, що один із чемпіонів попередніх років договірні матчі грав. 

А мені просто прикро, що хлопці тяжко працюють, а хтось це просто одним свистком може зіпсувати…

Якщо суддя помиляється ненавмисно, таке може бути, - хай вчиться. Ми ж тренуємося щодня. Хай і судді щодня ходять у федерацію і вчаться. Треба, щоб усі разом ми прогресували і росли. А інакше, як і наша країна, топтатимемося на одному місці.

- Нещодавно у Рівному, як і в інших містах проводили семінар, де роз’яснювали дії арбітрів і їхні рішення у конкретних епізодах. Це якось вирішило проблему?

- Принаймні, зрушення є. Я дивився гру «Ураган» - «Спортлідер», Макаєв там біг, впав – пенальті хотів заробити. Суддя показав жовту картку за симуляцію. Це вже зрушення. Десь вони, значить, вивчали гравців, які до такого схильні.

- Тут не можна не повернутися до останньої гри проти «Енергії». Вона неоднозначною знову стала. Багато фолів, падінь…

- «Енергія» - дуже досвідчена команда. Але самі вони дуже підло грають. І лікті виставляють і спину можуть штовхати. Нічого проти не маю. Людям потрібно перемагати, заробляти гроші. Але у цій ситуації я пишаюся своїми хлопцями. Я перед грою сказав грати агресивно, жорстко, але в жодному разі не відповідати на провокації. Краще цю енергію на гру використати. Самому ж язик чесався щось сказати. Хоча би Бондарю Саші, «перебіжчику» нашому. Але стримався. І це добре.

 - Тобто, з Олександром після його повернення до «Енергії» стосунки вже не зовсім дружні?

- До цього ми були друзями. Зараз – ми не вороги, але тісних дружніх стосунків теж нема. Складна ситуація. Ще у Кувейті я йому сам радив: маєш пропозиції – йди. Його ж запрошували і до «Локомотива» і до складу чемпіона Польщі. У Кракові йому взагалі найкращі умови пропонували. А він подався до «Енергії». По-перше, він зі скандалом покидав цей же клуб декілька років тому. Коли не грав півроку там. По-друге, «Енергія» - це наш дуже принциповий суперник. А по-третє, він нас навіть не попередив. Сказав: «Поїду поговорю просто». А потім ми дізнаємося, що контракт підписав. 

- Якщо говорити про індивідуальності. Хто на, Вашу думку, кращий гравець чемпіонату України?

- В «Єнакіївці» - це Артем Рось, в «ЛТК» - Володимир Разуванов і Савенко Юрій, в «Локомотиві» - Дмитро Сорокін, в «Енергії» - Діма Бондар. Його я би із задоволенням до себе в команду запросив. У «Спортлідері» відчутно краще заграв Калуков. Але найкращий – Роніньо з «Урагана». Це зараз ідеал гравця.

«МЕНШЕ ТРАВМ І ТРОХИ БІЛЬШЕ ВЕЗІННЯ»

- Пригадайте найбільш пам’ятні події року, що минає.

- Із позитивних – це, звісно, мій гол у ворота «Алюмнуса» за вісім секунд до сирени на турнірі у Кувейті. Він став переможним і ми потрапили до фіналу. Це матч у Кувейті проти «Кадісії». Ми перемогли бразильців – 3:0. Це гра на турнірі у Польщі зі «Слов-Матіком». Ця команда «розірвала» Енергію» - 8:3, а ми їх увесь матч возили по майданчику і виграли у серії пенальті. Це гра минулого чемпіонату проти «Енергії», коли ми перемогли – 6:3. Величезний заряд емоцій був… А з негативних – це звісно поразка у Луганську – 2:8 і програш у Львові вже цієї осені – 0:3. Ми зовсім не заслуговували на такий результат.

- І, насамкінець, чого хотілося б у Новому році?

- Опинитися у першій четвірці чемпіонату Екстра-ліги і у фіналі чотирьох Кубка України. А ще, щоб усі хлопці були здоровими і трохи більше везіння. Останнім часом у нас із цим проблеми. Користуючись нагодою, вітаю з Новим роком та Різдвом Христовим усіх рівнян і усіх наших вболівальників. Команда дякує Вам за підтримку. Разом ми здатні виконати будь-які турнірні завдання. 

Роман Свирида, спеціально для Офіційного сайту МФК "Кардинал-Рівне"

Просмотров: 249 | Добавил: futsalukrain | Рейтинг: 0.0/0
Поиск

Календарь

>
> >
> >
> >
> >
Архив записей

Copyright MyCorp © 2017      Сделать бесплатный сайт с uCoz