Сім голів. Таким є доробок граючого
тренера МФК «Кардинал-Рівне» у нинішньому чемпіонаті футзальної
Екстра-ліги. У році, що минає Сергій Піддубний відсвяткував свій 37-й
день народження. Втім, незважаючи на пристойний, як для футболіста вік,
він залишається лідером команди на майданчику і в роздягальні. У
спеціальному інтерв’ю для клубного сайту МФК «Кардинал-Рівне» Сергій
Піддубний поділився спогадами про 2013-й, думками про суперників у
чемпіонаті, та власними мріями.
- Сергію, повернемося до
початку нинішнього року. 2013-й «Кардинал» зустрів на шостій позиції у
турнірній таблиці Екстра-ліги. Чи вірили тоді, що з часом зумієте
справді поборотися за місце в четвірці?
- Звісно. Інакше – ніяк. «Кардинал» завжди грає лише на перемогу. У
матчі з будь-яким суперником. Це стосується і чемпіонату Екстра ліги і
Кубку України.
- Перше, що згадую – драматичний матч 1/8 розіграшу Кубка
України проти «Локомотива». 1:1, овер-тайм, серія пенальті і невдалий
удар Когута, який у вирішальний момент послизнувся. Як пережили ту
невдачу?
- Болісно. Команда вся переживала важко цю поразку. І сам Юра. Десь
не пощастило просто. Але є й інші фактори. Знаєте, таким гравцям, як
Когут, Басіч, той же Волянюк – часто у вирішальний момент бракує
досвіду. Їм потрібно пограти в Екстра-лізі 3-4 роки. Я маю на увазі
повноцінні успішні сезони, без травм. Або набиратися досвіду на
міжнародній арені, як от на турнірах в Кувейті, чи Польщі. На Кубку
Львова. З командами, які вже здобули собі ім’я в Європі і світі. Тоді
буде очевидний прогрес. Якщо постійно варитися у «власному соку» - часу
потрібно значно більше. Хоча, маю сказати, зараз, за умов оптимальної
форми – вони нічим не поступаються людям, які грають за «Енергію»
наприклад. От я передивлявся останню гру проти «Енергії» і знаю, що
Когут, Волянюк, Маринюк, Дармовіс – вони на одному рівні з львівськими
футболістами. З гравцями «Єнакіївця», «Урагана» - з тими командами, де
гравці підібрані один-в-один. А в нас, не забувайте, грають здебільшого
ті, хто свого часу десь комусь не підійшов. Тим не менше – ми не
мучимося на майданчику, а граємо. Маємо власний стиль.
- Тоді ж, у січні 2013-го до команди повернувся Сергій
Тригубець. І одразу отримав травму – перелом ноги. Не було думки
повернути ще й Михайла Волянюка?
- Була. Ми постійно тримали
контакт. Але за нього були заплачені гроші і він не міг просто так піти.
Треба було шукати компроміс із «Єнакієвцем», а потім – із «Сапфіром».
На той момент повернення Волянюка було нереальним. А Тригубець – так,
прийшов і травмувався. Він навіть досі не повністю відновився. В новому
сезоні пропустив першу гру через дискваліфікацію, потім почав грати,
забив і у Львові в зіткненні з Павленком знов травмувався. Пропустив
майже три тижні. А щоб набрати форму після такого – ще три тижні треба.
Поки набрав форму – знову дискваліфікація (вилучення в грі з «ЛТК»).
Крім того, він досі з металевим стержнем в нозі. Отак і грає людина. Але
він звик вже. Сергій – боєць.
- Часто, після непростої травми футболісти починають грати обережніше. Берегти себе…
- Розумію, про що йдеться. Ні, Тригубець – не такий. Дармовіс – теж
не такий. Десь в нього щось не виходить. Можливо, навіть, в іншій
команді він вже не грав би. Але для мене він «свій» футболіст. В нього
таке величезне бажання грати. В нього ж травма була аналогічна, як в
Тригубця. Але Сергію просто вкрутили шуруп. А Паші спершу – металеву
пластину, а потім і елемент кістки з іншої ноги вживили. Ви уявіть. Йому
болить, а він приходить, тренується і грає. Те ж із Чернієнком. Він
декілька матчів на уколах і морально-вольових провів. І на рівні провів.
Зараз вся команда у нас – бійці. Травми – це дуже погано. Але треба
віддати хлопцям належне. Вони через біль виходять і грають. І каші не
псують.
ЗА «ІСПАНСЬКОЮ СИСТЕМОЮ»
- Перед стартом минулого чемпіонату, влітку 2012-го Ви їздили
переймати тренерський досвід до Іспанії. Вдалося втілити у рівненських
реаліях в життя якісь елементи іспанської тренерської школи?
- В Іспанії я вивчав їхній досвід
ведення тренувального процесу. В «Енергії» та «Урагані» я навчився
одного, в Іспанії – щось нове почерпнув для себе. Так, зараз ми
намагаємося тренуватися за іспанською системою. Я бачу, що мої гравці
ростуть. Приїжджає «Єнакієвець» до нас з бразильцями, або «Ураган» - ми
їм по грі не поступаємось. А іноді – навіть переграємо.
- Що значить – тренуватися за іспанською системою?
- Це певний комплекс вправ, сам
підхід до тренування. Ми ходимо в сауну, на аеробіку почали ходити
регулярно. Будучи в Іспанії, я не просто «перекатав» їхні тренувальні
плани. Я просто почерпнув щось корисне, додав туди певні свої ідеї. Під
кожного суперника ми готуємося по-своєму. Переглядаємо матчі, шукаємо
слабкі місця. Всі ж суперники грають по-різному. Інша справа, що не
завжди все задумане вдається втілити в життя. Але за це вже відповідає
лише одна людина – я. Бо стратегію і тактику на гру обираю я, гравців –
також.
- Свого часу один із
українських тренерів сказав ще про клуб МФК «Рівне», що він грає у
примітивний футзал. Своєрідне «бий-біжи». Чи можна говорити, що нинішній
«Кардинал» абсолютна протилежність цим словам?
- Ми намагаємося грати у
комбінаційний футзал. Награємо комбінації на тренуваннях. Кожен гравець
повинен знати своє місце і маршрут під час кожної окремої атаки. А не
вийшли і побігли. Знову повернуся до гри з «Енергією». Кожна третя наша
комбінація завершувалася ударом, чи небезпечною ситуацією біля воріт
суперника. Проблема в тому, що комбінацію ще треба виконати. Виконати в
такт. А ще воротар є. Звісно, комбінації залежать від обраної на гру
тактики. Проти «Енергії» ми більше грали на Тригубця. Якби був Маринюк –
грали б по-іншому. Ми використовуємо свої сильні сторони. Окрім нас у
комбінаційну гру грає і «Ураган». От «Локомотив» і «Єнакієвець» - це
команди, що грають суто на індивідуальній майстерності. «Енергія» - це
досвід гравців, може і контроль м’яча. У них навіть якась така
вальяжність є, що от «Ми точно заб’ємо». «ЛТК» більше грає з позиції
вичікування. Ковальчик їх муштрує догравати до кінця кожен епізод,
добігли, доборолися.
- Іспанська гра – це окрім комбінаційності ще й контроль м’яча.
- Постійний контроль м’яча – це
важче. Ми робимо акцент на комбінаційності. Іспанці в ідеалі можуть
подовгу контролювати м’яч, а потім «вибухати» комбінацією. Ми так поки
не можемо. Для цього треба час. От домовитися, вийти і виконати – це
простіше. А грати, контролювати м’яч, а потім виконати комбінацію – це
значно важче. Треба, щоб всі гравці однаково думали. Коли пульс зашкалює
– це все згадати у потрібний момент – непросто.
- Вже звиклися з тим, що коли зашкалює пульс – треба думати про команду?
- Звик. І все-одно вважаю, що це
неправильно. Тренер повинен спостерігати за грою збоку. Іноді я приймаю
невірні рішення саме тому, що перебуваю у вирі гри. Деякі матчі я
пропускав через травму минулого року, сидів на лаві запасних, тобто
керував діями хлопців збоку – це зовсім інше. А з іншого боку – зараз
Піддубний кращий бомбардир команди, віддаю результативні передачі –
значить, ще щось можу. Обіцяю, як тільки відчуватиму, що десь не
встигаю, програю, не добігаю – грати не буду. Але поки приношу користь
команді – виходитиму на майданчик.
«2:8 – У ЛУГАНСЬКУ - НАЙБОЛЮЧІША ПОРАЗКА РОКУ»
- Навесні 2013-го
«Кардинал» провів чудову серію із трьох перемог поспіль. У Рівному були
розбиті «Енергія» - 6:3 і «Єнакієвець» - 6:1, на виїзді знову переграли
«Спортлідер». Четверта перемога, у Луганську над «ЛТК», практично
виводила команду до раунду плей-офф. А завершилося все кошмаром.
Пригадуєте ту гру?
- Це була найболючіша поразка року.
Пам’ятаю, після - 2:8 у Луганську – вирішив навіть зав’язати з
тренерською роботою… Звісно, була там і доля невезіння, а були і наші
помилки, і мої особисто, як тренера. Всі важливі матчі команди я
пам’ятаю до дрібниць, прокручую їх в голові. Отак і гра проти «ЛТК».
По-перше, не пішла тоді гра у Гурка. В Луганську «важкий» майданчик,
м’яч «жується» там і воротарю важливо завжди бути максимально
сконцентрованим і відбивати усе, що в нього летить. Пригадую, ми вийшли і
одразу провели декілька хороших атак. Команда була на ходу, на
емоційному підйомі. Але реалізувати моменти не зуміли. І тут такий гол
прилетів – Рось з центра поля вдарив і забив…
Ми одразу пішли з п’ятим, Дєнюжкін вийшов. Зрівняли рахунок. Потім ще
штанга була, а я не влучив у порожні ворота. Була поперечна передача і
мав просто пробити над Пітулею, а влучив у нього… А потім знову
«привезли» собі. Досі вважаю, що вдруге ми пропустили через помилку
Паршикова і Тригубця. Гравці такого рівня не мають права так помилятися.
Тим паче, подібні «стандарти» ми відпрацьовували на тренуваннях. Сергій
і Андрій прогавили розіграш, пішла прострільна передача, яку замкнув
Свірідов – 1:2.
А потім третій пропустили на останніх секундах тайму. Після перерви,
може, треба було грати простіше, я ж знову пішов з п’ятим. Це був
провал. І за такий результат відповідальний лише я.
- З таких дрібниць і
складається результат. За останні декілька років склалося враження, що
щастить усім, тільки не «Кардиналу». Погоджуєтесь?
- Є таке. Десь не вистачає якоїсь
дещиці успіху. Маса є матчів, де програли то на останній секунді, то
обстріляли каркас воріт і не забили. Може, щось і не так робимо… А може,
не всі люди ще вірять, що можуть перемагати.
- Повернемося до рішення завершити кар’єру тренера. Слова були емоційними, але рішення серйозним?
- Так. Я справді вирішив для себе,
що це кінець. Адже, крім ігрових, накопичилася і маса побутових проблем.
Коли ти виграєш, якось не думаєш про умови тренування, оплату праці,
інші прості здавалося б речі. А така болюча поразка – вибиває з колії. І
тоді згадалися і деякі непорозуміння, які в нас були в команді. Тоді
саме настав такий момент, коли мені здалося, що від мене відвернулися
усі, на кого сподівався. Було таке, що деяких гравців вмовляв грати…
Склалося враження, що команда потрібна лише мені і Михайлу Кондратюку
(віце-президент МФК «Кардинал», - авт.). Мене Міша і відмовив від такого
рішення. Він така, дуже правильна, релігійна людина... Зумів якось
знайти потрібні мені слова.
«НІКОМУ НЕ ДОЗВОЛЮ ОБРАЖАТИ ХЛОПЦІВ»
- Невдовзі у Хмельницькому
стартував Кубок Екстраліги, де участь брали ви, «Спортлідер» і
«Єнакієвець». Вдалося знайти хоч якусь мотивацію для гравців, щоб туди
їхати?
- Я одразу сказав: «Не поїду!». Просто вибору у нас, як такого, не
було. Та й, якщо чесно, в нас не було з ким туди їхати. Маринюку, Когуту
і Тригубцю – зробили операції. В нас було в складі два воротарі і шість
польових гравців. А в дорозі в одного з хлопців стався тепловий удар,
бо спека стояла страшенна. Отак і грали однією четвіркою і хтось один по
черзі йшов відпочити. І навіть за таких обставин ми ж перемагали
«Спортлідер» - 3:1. Просто наприкінці, коли вже ледь тягнули ноги – не
вистояли – 3:4. Потім була нічия – 3:3 з «Єнакіївцем». У них моральний
настрій був ще гірший, ніж у нас. Фактично, цей турнір був потрібен лише
«Спортлідеру». Вони хотіли хоча б раз у сезоні виграти, щоб президент
їх не порозганяв. Вони, зрештою, цей турнір і виграли. Але, вважаю, їм
же і гірше. Якби вони так жодного разу і не перемогли – думаю, президент
«Спортлідера» влітку створив би зовсім нову команду. А так – у них в
новому сезоні історія поразок продовжилася. Одна перемога над «ЛТК» -
це, швидше, збіг обставин.
- Вже у сезоні нинішньому у Вас сталося щось схоже на конфлікт із хмельницькими вболівальниками і журналістами. Це так?
- Це не був конфлікт. Просто, один
із журналістів у програмці до матчу написав нісенітницю, яка мене
образила. Уявіть собі, вони за півтора року виграли одну офіційну гру в
«ЛТК» (не рахую той Кубок Екстра-ліги), а пишуть, що нічия в
Хмельницькому була б для «Кардинала» успіхом. Я такий, що нікому не
дозволю ображати своїх хлопців. Коли почалася сама гра – я про те забув.
Але потім – відповів за всю команду. Тоді й вилетіли ті слова про
планшет тренерський. Суперника я ніяким чином образити не хотів. Просто
вони були об’єктивно слабші і не мали підстав такого про нас писати.
- Після завершення сезону 2012-2013 команду покинули Вершинін
і Паршиков. Чому? Адже складалося враження, що Паршиков і Піддубний –
це своєрідний тренерський тандем у «Кардиналі».
- Так і мало бути. Коли я в грі –
потрібен хтось, хто з лавки підкаже правильне рішення. Андрій Паршиков –
саме така людина, з досвідом. І минулий сезон він провід чудово.
Раніше, ще за часів Баховського в нього були непорозуміння певні. Але
саме минулий чемпіонат він провів на дуже високому рівні. І зараз в
команді він би не загубився. Це справжній професіонал. Але так сталося,
що ми попрощалися. Можливо, Андрій на нас і досі ображається. Але я
вважаю, що це рішення було вірним. Не буду це коментувати, але були
підстави. Хай кожен сам додумає.
«КУВЕЙТ – ЦЕ ІДЕАЛЬНИЙ ПЕРЕДСЕЗОННИЙ ЗБІР»
- Минулого літа команда полетіла на міжнародний клубний турнір до Кувейту. Ви давно знали, що поїдете туди?
- Особисто я – місяці за чотири до
відльоту. Ми з президентом мали розмову. Він запитав, чи зможемо ми на
рівні там зіграти. Я відповів ствердно. Володимир Ярославович і сам
бачив, що команда грає, а не мучиться – тому ми прийняли рішення летіти
до Кувейту.
- Перше враження від Кувейту?
- Колись ми з «Енергією» літали вже літаком. Тоді було таке, що літак
то злітав, то сідав, то знов злітав в аеропорту. Я тоді сказав, що
літаком більше не полечу. Літали в Тюмень і назад. То додому я таки
прилетів. А Паршиков, наприклад, тоді летіти відмовився навідріз. Взяв
квиток на потяг і їхав в потязі додому дві доби. Цього разу летіти теж
було страшно, але діватися нікуди – полетів.
Я собі думав: Ірак, Іран, Кувейт –
це щось страшне. Війна, терористи. А все зовсім не так. Люди надзвичайно
доброзичливі. Всюди чистота. Ніби і пустеля, а у людей є усе. Вони там
заробляють величезні гроші, але кожну копійку бережуть. Навколо
стадіони, басейни – усе, щоб люди спортом займалися. Такі умови для нас
були створені, щоб думали лише про гру. Хочеш – їж, хочеш – лежи на
пляжі відпочивай, номери – королівські. Ну все. Ми справді відчули, що
ми на чемпіонаті світу.
- В Україні хоч десь є такі умови?
- Ні, навіть близько.
- Жереб визначив у суперники «Кардиналу» команди з Єгипту, Саудівської Аравії і Колумбії. Вивчали їх якось?
- В інтернеті дивилися матчі.
Команда з Саудівської Аравії тоді саме виграла якийсь азіатський турнір.
«Макаса» коли поселялася в готель, то ми одразу побачили, що це збірна
Єгипту. Бо всі дивилися чемпіонат світу і як вони з нашою збірною грали.
Бондар Саша – то взагалі всіх в обличчя знав. В колумбійському
«Атлетіко Уїла» теж був капітан збірної, який українцям колись забивав і
ще декілька збірників.
- Хвилювалися перед стартовою грою?
- Ми мало тренувалися. Бігали трохи вдома. Потренувалися на паркеті
нашому. А тут – терафлекс. Це різні речі. Команда «гавкала» на м’яч. А
за Саудівську Аравію грали три запрошені бразильця і марокканець. Він,
до речі, зараз в «Урагані» на перегляді. Це ми його тоді запросили
спробувати себе в якійсь із українських команд. Гадаю, перемогли їх –
2:0 саме тому, що вони були не зіграні. В матчі з «Макасою» ми знову
грали погано. Але виграли. Таке буває. Бондару вдався хороший удар. І я
забив, влучив просто, пощастило. А от у третій грі з колумбійцями,
потренувавшись вже нормально, ми вийшли в повну силу і «пошматували»
суперника. Вели – 5:0 і пішли грати з п’ятим. То вони такі злі були, не
знали, що відбувається і як так можна грати.
- У чвертьфіналі «Кардинал» потрапив на господарів змагань, «Кадісію».
- Це взагалі цікава історія. Вони
на цей турнір набрали практично нову команду. Усі гравці – бразильці.
Тренер – бразилець, навіть лікар – бразилець. «Макаса» мала хороший
підбір гравців, а «Кадісія» - то взагалі. Але вони в останньому турі
групового етапу домовилися з Катаром, зіграли внічию і збиралися разом
потрапити до чвертьфіналу. Але десь прогледіли і через цю нічию
«Кадісія» мала вилетіти. За регламентом другою мала бути команда з
«Парагваю». То організатори змінили регламент навмисно під «Кадісію»,
щоб вона пройшла до наступного раунду. Тому, коли ми виходили на матч
усі клуби підтримували нас. Було приємно дуже. І гра вдалася. Дєнюжкін
виручив декілька разів. Потім ми забили і гру було зроблено. Ми виграли –
3:0 в підсумку.
«ВОРОТАРЯ «АЛЮМНУСА» ЗАПРОСИВ БИ ДО РІВНОГО»
- У півфіналі «Кардинал» вперше на турнірі зіграв з європейським клубом.
- В матчі з хорватським «Алюмнусом»
ми грали значно краще. Але у них був чудовий воротар. Візуально він мав
кілограмів 90-100, але так швидко рухався. Я би такого воротаря взяв до
себе в команду. Ми відігралися знов завдяки голу Бондаря. А потім за
вісім секунд до сирени забив я. Якби не той гол – ми програли б. У серії
пенальті ми цього воротаря не перемогли б.
- У фіналі знову зіграли з єгиптянами. Команду вже знали, але поступилися. Чому?
- Десь я помилився з вибором
гравців. Практично весь турнір грав Кашуба, а на фінал я вирішив
поставити Маринюка, який саме підлікувався. І десь Мар’ян не в повну
силу зіграв. Десь ще травма йому заважала. Та і не наш день був. Краще
грали, але поступилися. Вичерпали вже весь свій фарт.
- Що про «Кардинал» говорили у Кувейті?
- Нашу команду почали поважати.
Якраз за командну гру. Індивідуальностей на турнірі було багато.
Бразильських финтів і всякого такого. А ми зіграли командно,
комбінаційно, на підстраховках, обережно в обороні. Спілкувався з
тренером іспанського клубу «Сантьяго Футзал», то він дуже дивувався, що
клуб-середняк чемпіонату України так грає. Я потім консультувався в
нього ще. Запрошували нас до Іспанії.
- Як ділили виграш?
- Просто поділили між собою.
- Це був ідеальний передсезонний збір?
- Так. Кращого і не придумаєш.
Хлопці набралися досвіду. Повернулися звідти іншими людьми. І Танський, і
Чернієнко, і Дєнюжкін. Тригубець набрав форму, Фаренюк.
Але сталося так, що потім Бондар команду покинув, Кашуба і Гергелюк
передумали за нас грати, Маринюк повністю не відновився. І на старті
нового чемпіонату Екстраліги мені довелося знову будувати нову команду.
В нас же була перша четвірка Піддубний-Маринюк-Бондар-Чернієнко.
Чернієнко і МАринюк – травмовані, Бондар пішов в «Енергію», лишився один
я. Друга четвірка: Танський-Паршиков-Вершинін-Когут і Ситник їм
допомагав. Когут травмований, Вершиніна і Паршикова – нема, а Танський
пішов у першу четвірку. Цей квартет взагалі збирав з нуля. Всі
комбінації, все з нуля починали у вересні.
Але в мене є такий принцип. Травми це погано. Але якщо людина
відповідальна, старанна і не каламуть воду – вона в команді буде і ми
почекаємо, поки вона не відновиться.
«МІСЦЕ У ТОП-4 – РЕАЛЬНІСТЬ»
- Якщо порівняти, яка команда сильніша: та, що завершувала сезон минулий, чи яка починали нинішній чемпіонат?
- Нинішній «Кардинал» - сильніший.
Ми можемо потрапити у топ-четвірку. Так, нас переслідують травми,
доводиться варіювати склад. Але при усьому цьому – місце в четвірці – це
реально. Якщо ми не будемо четвертими – винен буду лише я. Зараз в нас
підібрався саме колектив. Так, було, що ми програли 3 гри поспіль. Всі
засмучені. Але ніхто нікого не звинувачує. Ніхто голову не опускає.
Наступного дня стали всі разом і почали працювати. Ми виконуємо таку
масу роботи на тренуваннях, що і не снилося. Був раніше і в «Енергії», і
в «Урагані» - там і близько так наполегливо не працюють. І коли
програємо – мені просто шкода хлопців. Всі стараються, а десь трохи не
пощастило – все.
- Хто з гравців за останній рік здійснив найбільший прогрес?
- Ситник зробив прогрес. Але потім
зупинився чомусь. Відчув, що може і зупинився. А так не можна. Треба
щодня наполегливо працювати. Це взагалі, я бачу, проблема рівнян нового
покоління футбольного. От ми: Бондар, Паршиков, Тригубець – ми вигризали
перемоги, очки. А вони – пристосуванці. Так і напишіть. Бо коли я злюся
– я так їх називаю – «пристосуванці». Ситник, Басіч, Сондак, оця
рівненська школа. Вони пливуть за течією. Прилаштувалися в команду і
думають: «От зараз Піддубний і Тригубець вийдуть і зроблять гру, а я
десь тут збоку побігаю». А так не буває. Паша Дармовіс – не такий.
Кручок – теж не такий. Він розуміє, що я дав йому шанс і чіпляється.
Йому непросто, десь його і «б’ють» на тренуваннях, але хлопець терпить і
працює. Можливо, до речі, його теж до збірної запросять. От Кручок,
мабуть, і зробив найбільший прогрес.
- Яка доля в команді
Віталія Лісніченка? За футбольними мірками хлопець вже не молодий, але
місце на майданчику йому знаходиться не часто.
- Він в команді буде точно. Він має
певні задатки, але в нього мало навиків гри саме у футзал. Йому треба
час, щоб тренуватися і знайти свою гру. Щоб грати в основі – він має
бути сильнішим за інших, а щоб бути сильнішим – треба тренуватись. Зараз
йому треба тренуватися і чекати на шанс, який обов’язково буде. Зараз я
вважаю, що десь на старті сезону треба було йому більше довіряти,
давати грати. Він справді хоче, старається. Можливо, не вистачає хлопцю
техніки, але старання не відібрати. Колись схожа ситуація була з
Фаренюком. Але я вирішив, що він у команді потрібен і він зараз
прогресує. Артем чудово проявив себе на товариських турнірах у Польщі, в
Кувейті. Якби не травма – і зараз грав би ще краще. Декілька місяців
він грав на уколах і лише тепер біль в нозі минув.
- Якщо уявити, що в «Кардиналі» немає Сергія Піддубного. Хто міг би стати незаперечним лідером команди на майданчику?
- Танський Віталій. Дуже зрілий футболіст. Та й Тригубець, і Маринюк, і Дармовіс.
- Хто з хлопців за останній рік розчарував?
- Ніхто не розчарував. У нас нема
гравців, які регресують, чи не хочуть грати. Але є такі, які зупинилися в
розвитку. От Ситник Діма. В нього ж величезний потенціал. Він
талановитий дуже. Але є щось таке в ньому, що от не відпускає його, не
дозволяє далі вперед рухатися. Може, лінь. Не знаю. Я ще не знайшов в
ньому той важіль, який може його знову увімкнути. Але продовжую йому
довіряти. Чекатимемо.
«СІМ КЛУБІВ У ЕЛІТІ – ЦЕ ПОГАНО»
- Декілька сезонів поспіль в український Екстра-лізі виступає не більше семи команд. Яка Ваша думка з цього приводу?
- Це погано. Величезний мінус. Але,
щоб клубів було більше – потрібно працювати. Як на мене – така робота
не ведеться. Потрібно бути фанатом своєї справи. А складається враження,
що у нас всі хочуть лише отримувати дивіденди з першого дня. І
підводних течій багато є, коли все вирішують гроші. От, для прикладу,
колись намір грати в Екстра-лізі мав клуб «Титан-Зоря». Поїхали вони у
Чернівці, там була вирішальна гра проти «Меркурія». То судді «начудили» з
додатковим часом, з регламентом… Людина, яка хотіла вкласти гроші в
клуб побачила це все, зробила висновки, що це просто прірва, тут все в
тумані… І все, команди в Екстра-лізі нема.
- Зараз у Асоціації футзалу України нова команда. Вони в силах щось змінити?
- Для цього їм потрібно працювати
не на 100, а на 500%. Мені не потрібні вороги. Я не хочу їх наживати.
Але я – за справедливість. Мені друзі кажуть: «Ти вже, як Кварцяний у
Луцьку». Ні! Я не конфліктна людина. Просто іноді несправедливість
кричуща – обурює. Знову повернуся до гри з «Єнакіївцем». У першому таймі
ми перемагали – 1:0. І було зрозуміло, що у суперника жодного козиря
нема. Після сирени бачу, як Солодовник пішов до суддів. Потім я був у
роздягальні, не бачив, але друзі розповідали. Відеотрансляція ж
продовжувалася. Стояли і розмовляли. Я не знаю про що. Але в другому
таймі суддю – ніби поміняли. «Посадив» нас на фоли, дав Тригубцю дуже
спірну червону картку, гол той на останній секунді. В Луганську схоже
було. То з хронометристом якісь проблеми. Кажу: «Зупинить час». А він
мені показує, що кнопка не працює… Як таке може бути? Що це за ліга?
Залишилося сім клубів. Усі президенти вкладають гроші. То ви ж будьте чесними між собою, інакше який сенс такої ліги?
Ходили ж у нас чутки, що один із чемпіонів попередніх років договірні матчі грав.
А мені просто прикро, що хлопці тяжко працюють, а хтось це просто одним свистком може зіпсувати…
Якщо суддя помиляється ненавмисно, таке може бути, - хай вчиться. Ми ж
тренуємося щодня. Хай і судді щодня ходять у федерацію і вчаться.
Треба, щоб усі разом ми прогресували і росли. А інакше, як і наша
країна, топтатимемося на одному місці.
- Нещодавно у Рівному, як і
в інших містах проводили семінар, де роз’яснювали дії арбітрів і їхні
рішення у конкретних епізодах. Це якось вирішило проблему?
- Принаймні, зрушення є. Я дивився
гру «Ураган» - «Спортлідер», Макаєв там біг, впав – пенальті хотів
заробити. Суддя показав жовту картку за симуляцію. Це вже зрушення. Десь
вони, значить, вивчали гравців, які до такого схильні.
- Тут не можна не повернутися до останньої гри проти «Енергії». Вона неоднозначною знову стала. Багато фолів, падінь…
- «Енергія» - дуже досвідчена
команда. Але самі вони дуже підло грають. І лікті виставляють і спину
можуть штовхати. Нічого проти не маю. Людям потрібно перемагати,
заробляти гроші. Але у цій ситуації я пишаюся своїми хлопцями. Я перед
грою сказав грати агресивно, жорстко, але в жодному разі не відповідати
на провокації. Краще цю енергію на гру використати. Самому ж язик
чесався щось сказати. Хоча би Бондарю Саші, «перебіжчику» нашому. Але
стримався. І це добре.
- Тобто, з Олександром після його повернення до «Енергії» стосунки вже не зовсім дружні?
- До цього ми були друзями. Зараз –
ми не вороги, але тісних дружніх стосунків теж нема. Складна ситуація.
Ще у Кувейті я йому сам радив: маєш пропозиції – йди. Його ж запрошували
і до «Локомотива» і до складу чемпіона Польщі. У Кракові йому взагалі
найкращі умови пропонували. А він подався до «Енергії». По-перше, він зі
скандалом покидав цей же клуб декілька років тому. Коли не грав півроку
там. По-друге, «Енергія» - це наш дуже принциповий суперник. А
по-третє, він нас навіть не попередив. Сказав: «Поїду поговорю просто». А
потім ми дізнаємося, що контракт підписав.
- Якщо говорити про індивідуальності. Хто на, Вашу думку, кращий гравець чемпіонату України?
- В «Єнакіївці» - це Артем Рось, в
«ЛТК» - Володимир Разуванов і Савенко Юрій, в «Локомотиві» - Дмитро
Сорокін, в «Енергії» - Діма Бондар. Його я би із задоволенням до себе в
команду запросив. У «Спортлідері» відчутно краще заграв Калуков. Але
найкращий – Роніньо з «Урагана». Це зараз ідеал гравця.
«МЕНШЕ ТРАВМ І ТРОХИ БІЛЬШЕ ВЕЗІННЯ»
- Пригадайте найбільш пам’ятні події року, що минає.
- Із позитивних – це, звісно, мій
гол у ворота «Алюмнуса» за вісім секунд до сирени на турнірі у Кувейті.
Він став переможним і ми потрапили до фіналу. Це матч у Кувейті проти
«Кадісії». Ми перемогли бразильців – 3:0. Це гра на турнірі у Польщі зі
«Слов-Матіком». Ця команда «розірвала» Енергію» - 8:3, а ми їх увесь
матч возили по майданчику і виграли у серії пенальті. Це гра минулого
чемпіонату проти «Енергії», коли ми перемогли – 6:3. Величезний заряд
емоцій був… А з негативних – це звісно поразка у Луганську – 2:8 і
програш у Львові вже цієї осені – 0:3. Ми зовсім не заслуговували на
такий результат.
- І, насамкінець, чого хотілося б у Новому році?
- Опинитися у першій четвірці
чемпіонату Екстра-ліги і у фіналі чотирьох Кубка України. А ще, щоб усі
хлопці були здоровими і трохи більше везіння. Останнім часом у нас із
цим проблеми. Користуючись нагодою, вітаю з Новим роком та Різдвом
Христовим усіх рівнян і усіх наших вболівальників. Команда дякує Вам за
підтримку. Разом ми здатні виконати будь-які турнірні завдання.
Роман Свирида, спеціально для Офіційного сайту МФК "Кардинал-Рівне"
|