 "Тайм” і надалі є єдиною командою, яка ще в цьогорічному чемпіонаті
не програвала. В перенесеному матчі 10-го туру лідер першості з
рахунком 4:2 переміг івано-франківський "Ураган”.
У розмові з
капітаном "Тайму” Максимом Павленко про гру проти "Урагану”, його
кар'єру в київському "Динамо" та відміності великого футболу і футзалу.
– Ми почали матч агресивно, а "Ураган” діяв від захисту, – розпочав
він. – У нас було кілька гольових моментів, однак із реалізацією не
склалося. Івано-франківська команда продовжувала чекати на свій шанс. І
в середині першого тайму таки дочекалася – суперники спіймали нас на
контратаці, забили перший гол, потім одразу другий, могли забити і
втретє. Потрібно було щось змінювати. Станіслав Гончаренко ще в першому
таймі вирішив випустити п’ятого польового гравця. До перерви ми могли
відквитати гол. Мали моменти, але не реалізували їх. Під час перерви в
нашій роздягальні відбувся діалог, вирішили, що потрібно завдавати
більше ударів по воротах. Другий тайм розпочали з бажанням якомога
швидше відігратися. В принципі так і сталося. За рахунку 2:0 і 2:1
"Тайм” міг пропустити втретє, але нам пощастило. Свої ж моменти
реалізували. Наприкінці поєдинку "Ураган” випустив п’ятого польового,
вважаю, що ми при цьому зіграли дуже добре.
– У п’ятницю, 2 квітня, розпочинається стадія плей-оф. З усіма
суперниками впродовж цього чемпіонату "Тайм” уже проводив по два матчі.
Перемогу над якими командами "червоно-чорним” було найскладніше здобути?
– У двобоях із суперниками з першої шістки в нас не було великої
переваги. За винятком домашнього протистояння з "Шахтарем”. А так
перемагали з різницею в гол-два. Переконаний, у плей-оф вийшли сильні
команди, які насправді заслуговують на це. Той самий харківський
"Локомотив” на початку чемпіонату втратив багато очок, якби його старт
був вдалий, то "залізничники” претендували б на медалі. Кожна гра на
стадії плей-оф буде цікавою та напруженою. Ми ж налаштовані лише на
перемогу, розуміємо, що все залежить тільки від нас.
– Схему з проведенням міні-турніру за участю шести найкращих
команд в українському чемпіонаті застосовують удруге. За такої схеми
команди, які не входять у шістку найкращих, на завершальній стадії
втрачають стимул для виступів. Як ви ставитися до такої формули
першості?
–- Справді, шість найкращих команд боротимуться за нагороди, а решта
навряд підніме свій рівень в очних зустрічах між собою. Складно
сказати, за якою схемою було б краще проводити чемпіонат. Урешті,
завдання гравців – виходити на майданчик і грати за схемою, яку
затвердила Асоціація.
– Максиме, ви починали з великого футболу. На якій позиції діяли і як склалася ваша кар’єра?
– Навчався в школі київського "Динамо” (Максим Павленко займався в
одній групі з Андрієм Шевченком і В’ячеславом Кернозенком, – Авт). У
великому футболі грав на позиції лівого півзахисника та в нападі.
Тренери вірили в мене, однак не зміг використати свій шанс у футболі.
Після закінчення школи виступав у "Динамо-3”, провів кілька
тренувальних зборів разом із "Динамо-2”. Але закріпитися не зміг,
пізніше перейшов у міні-футбол.
– Як гадаєте, попри схожість футболу та футзалу, ці виду спорту потребують різних природних здібностей?
– Так воно і є. Можна мати хорошу техніку, але через відсутність певних
фізичних якостей, не підійти великому футболу. Не поодинокі випадки,
коли людина не може проявити себе у футболі, але має талант для
футзалу.
– Якщо трохи пофантазувати, то як би завершилися матчі "Тайму” з
футбольними донецьким "Шахтарем” чи київським "Динамо” на великому полі
та в залі?
– У великому футболі нам навряд вдалося б скласти конкуренцію грандам –
у футболі інші фізичні навантаження. А в залі була б інша ситуація.
Взагалі, цікава ідея зіграти в залі з львівськими "Карпатами” чи якоюсь
іншою футбольною командою. До речі, в "Інтеркасі” під керівництвом
Станіслава Гончаренка ми провели десять поєдинків у першості Києва з
футболу. В дев’яти перемогли, а в одному зіграли внічию. Суперників
переважали у вмінні втримувати м’яч.
– Ваша "динамівська” група збирається на святкування ювілеїв завершення навчання?
– Ні, ми з таких нагод не збиралися. Можливо, все ще попереду. Тим
паче, Андрій Шевченко повернувся в київське "Динамо”. Було б цікаво
зустрітися зі своїми давніми товаришами.
– Ви згадали про Шевченка. Навчаючись у школі, він суттєво вирізнявся своєю грою?
– Так, вирізнявся. Андрій іще в школі був дуже працелюбним, міг
самотужки вирішити долю найскладнішого протистояння. Міг "узяти” м’яч,
обійти кількох захисників і забити дуже потрібний гол.
– Вважають, що у футболіста чи футзаліста після 30 років кар’єра
йде на спад. Як вам удається в 34 роки перебувати в такій хорошій
формі, бути одним із лідерів бомбардирської гонки чемпіонату України?
– Не почуваюся 34-річним. Намагаюся тренуватися на одному рівні з
молодшими хлопцями, на кожному тренуванні працюю на максимумі. Тільки
завдяки наполегливій праці можна ще довго перебувати в хорошій формі та
продовжувати виступати не один рік. Виступаючи в Казахстані, доводилося
грати проти бразильців, яким уже по 36 чи 37 років. Вони не втратили
швидкості й інших потрібних якостей. Бразильцеві Афраніо, який грає в
російській "Тюмені”, через кілька днів виповниться 39 років. А він і
досі в чудовій формі, в останньому турі чемпіонату Росії забив п’ять
голів "Динамо-Ямалу”. Якщо в тебе правильне ставлення до справи, то
можна довго залишатися на високому рівні.
– Наостанок, у цьогорічному чемпіонаті ви забили 18 голів. У
Валентина Цвєлих з "Урагану”, який очолює гонку бомбардирів, на дев’ять
м’ячів більше. Чи реально вам, як і торік, стати найкращим голеадором
України?
– Для мене це не є самоціллю. Головне – підтвердити статус чемпіона
України. Якщо вдасться знову стати найкращим бомбардиром, буде приємно,
але не ставлю перед собою такої мети.
"Львівська газета"
|
