 Перед кубковими баталіями у "Фіналі чотирьох" кореспондент «Ратуші»
поспілкувався з гравцем збірної України та об’єднаної команди
"Енергія-Тайм” про кубкові матчі, а також про стан справ в українському
футзальному господарстві.
— Із яким настроєм команда вирушає в Запоріжжя?
—
Настрій бойовий, завдання лише одне — виграти Кубок України. Важливою
буде гра з «Ураганом» у півфіналі, все-таки це буде матч-реванш за
нещодавню поразку від них в чемпіонаті.
— Чи матиме вплив
те, що «Кардинал-Рівне» автоматично потрапляє у Фінал через те, що його
суперник «Шахтар» знявся і з чемпіонату, і з Кубка України. Все-таки
рівненці зіграють лише одну гру, натомість «Енергія-Тайм» чи, скажімо,
«Ураган», залежно від того, хто потрапить у Фінал, зіграє два матчі?
—
Не думаю, що це матиме великий вплив. Наша команда укомплектована
добре, у нас багато кваліфікованих гравців… Тому сподіваюся, якщо все
буде добре, і ми потрапимо у Фінал, то це вже не буде великою для нас
проблемою, що «Кардинал-Рівне» зіграє лише один матч. Адже сили
приходять у будь-якому стані, бо це ж фінал. Хоча зараз всі думають, як
перемогти у півфіналі, і саме на це налаштовуються. Тому наразі про
«Кардинал-Рівне» ніхто зараз й не думає.
— Після попередніх
ігор Станіслав Гончаренко казав, що гравці «Тайму», які влилися в
об’єднану команду "Енергія-Тайм”, ще не достатньо відновилися від
невдалих ігор… Чи вдалося вже порозумітися із новими партнерами по
об’єднаній команді?
— На створення будь-якої команди, навіть із
добором класних гравців, потрібен час. Сподіваюся, що до гри проти
"Урагану” ми підійдемо в гарних кондиціях, і нарешті, як кажуть, нас
прорве. Особливо тих гравців, які грали за "Тайм”, і мене, бо до цього
в центральних матчах ми не можемо забити. От у товариських поєдинках
нарешті щось почало виходити, і ми змогли забити голи. Сподіваюся, що з
"Ураганом” нас прорве.
— В останній товариській грі проти
"ТВД” забили 6 м’ячів, але й пропустили 5. Як на такі дії у захисті
відреагував Станіслав Гончаренко?
— Він був незадоволений такими
діями від нас в обороні. І я цілком із ним погоджуюся. Це є однією із
основних причин нашої незіграності у грі в захисті.
— Перед виходом на майданчик у більшості є певні забобони. А як у тебе з цим?
—
Раніше, коли був трішки молодшим, цих забобонів було дуже багато. Іноді
це навіть заважало та впливало на мою психологію. Зараз же я став
дорослішим, і не маю таких забобонів. Виходжу на матч із думками, що
треба перемагати. Звісно, як і в будь-якого спортсмена, є свої певні
"прибамбаси”...
— Хто найбільш забобонний із партнерів по команді?
—
У кожного своє "кіно в голові”. Ніхто ж не каже про свої прикмети,
ніхто не заходить у роздягальню і не каже, наприклад, що я сьогодні
встав не з тої ноги, чи не те надягну і тому я не буду сьогодні грати…
Кожен тримає це всередині.
— А як із цим у Станіслава Гончаренка? Можливо, пригадуючи тренера Німеччини Йоахіма Льова, у нього є фартовий одяг?
— Стосовно одягу — не знаю. Але, звісно, є певні прикмети.
—
Низка команд не змогла продовжувати боротьбу у чемпіонаті України. Це
пов’язано з фінансами чи, можливо, є якісь інші чинники такої ситуації?
—
Не думаю, що у спонсорів МФК "Шахтар” були якісь великі проблеми з
грошима. Просто всім давно це відомо, що таке спорт в Україні, і футзал
не є винятком, — неприбуткова справа. Насправді це меценатство, тобто
люди на ньому не заробляють, це як хобі, наприклад, у того чи іншого
президента. Наприклад, Ахмєтов чи Коломойський можуть дозволити собі
тримати футбольний клуб і не один. Бізнесмени, які мають менше грошей,
тримають команди, наприклад, гандбольні, футзальні, волейбольні,
баскетбольні… Іноді таким керівникам, як, скажімо, в команді "Шахтар”
стає питання так: "Просто набридло”. Образно кажучи, це, як забавка.
Хтось заводить песика, як хобі, а хтось заводить команду. Вони можуть у
будь-який момент, коли з грошима виникають якісь певні "напряги”, не
завжди їх давати зі своєї кишені… Бо зайвих грошей немає.
— Зменшення команд підніме рівень чемпіонату чи навпаки, це шлях в нікуди?
—
Це питання можна розглядати з різних точок зору. Як на мене, нехай би
було навіть і вісім команд, але нехай вони будуть повністю
укомплектовані гравцями, а у фінансовому плані, щоб не було проблем, і
в розвитку інфраструктури теж. Тоді буде цікавіше виходити на кожен
матч. Адже знатимеш, що кожна команда буде чіплятися в гру зубами та
виривати перемогу. Тоді була б конкуренція та прогрес українського
футзалу. А коли завдання стоїть просто виїхати на гру, тоді й мови не
може бути про прогрес чемпіонату.
Мстислав КОЦЬКИЙ-БОБ’ЯК, газета "Ратуша"
|
