МИНИ-ФУТБОЛ на УКРАИНЕ

-- Мені здається, що рівень цьогорічного чемпіонату України найвищі за усі роки, впродовж яких я виступав на цих  змаганнях,-- розпочав Євген Москвін. -- Погляньте на турнірну таблицю й на результати матчів. Внизу таблиці є дуже багато команд, які здатні забрати очки в лідерів. Раніше подібні випадки називали збігом обставин чи випадковістю, а тепер подібне не викликає стільки подиву, як колись. На гру з будь-якою командою потрібно серйозно налаштовуватися. Візьмемо останній тур. „Рівне” забрало очки в „Урагану”, А сумчани, в яких не має нормального фінансування і, здавалось, їм нічого не потрібно, забрали очки в харківського „Локомотива”. Це багато про що говорить. Рівень українського чемпіонату значно зріс. Мене, як футзаліста, це дуже тішить. Чим вищий рівень чемпіонату, тим приємніше в ньому грати.      

-- Як гадаєш, скільки команд зможе до кінця чемпіонату претендувати на „золото”?

-- Хотілося б щоб лише дві...

-- Маєш на увазі „Шахтар” та „Тайм”?

-- Так... А в ідеалі було б добре, якби претендент був один – „Тайм”. Якщо ж серйозно, мені здається що на звання кращої команди України претендуватимуть „Шахтар”, „Тайм” та „Енергія”.   

-- Євген, розкажи, будь-ласка, як ти прийшов у футзал...

-- Футзалом почав займатися у 25 років. Я сам з Казахстану, там займався професійно волейболом, іншими видами спорту. А в футбол грав, як і інші – в школі, на подвір’ї. Коли переїхав в Україну, мене знайомі запросили пограти у великий футбол. На полі мене побачив один тренер, він запросив мене у свою команду. Пізніше отримав запрошення з футзальної „України”. Так усе і почалося.  

-- Чому вирішив переїхати з Казахстану в Україну?

-- Це довга історія... Якщо коротко, то коріння моєї дружини в Західній Україні. Вона із сім’ї репресованих. Так сталося, що я вирішив переїхати на батьківщину дружини.

-- У 25 років починати професійно займатися футзалом не кожен наважиться. Мабуть, було важко на початках...

-- Завжди стежив за своєю фізичною формою, займався спортом. Тож, потрібно було лише підтягти рівень технічної майстерності. Оскільки мене запросили грати за футбольну команду, мабуть, щось в мені помітили. Усе інше -- це наполеглива праця. Без неї важко досягти успіх в будь-якій галуззі.

-- А коли зрозумів, що футзалом можна заробляти собі на життя?

-- Після того, як перейшов в „Енергію”. Це було трохи більше, аніж 6 років тому.  

-- Тобі доводилося працювати із різними наставниками. Наскільки суттєво у футзалі може змінюватися тренувальний процес?  

-- В кожної людини є власна думка, так само в кожного тренера є власне бачення тренувального процесу. Футзалісти повинні лише виконувати вказівки тренера. З приходом Станіслава Гончаренка в „Тайм” у нас повністю змінився тренувальний процес. Він завжди вимагає від нас максимальної віддачі. Наш наставник каже, що дрібниць не може бути навіть на тренуваннях, не говорячи уже про офіційні матчі.

-- Ти мешкаєш в Стрию. Дуже втомлює дорога на тренування чи матчі до Львова і назад, додому?

-- Чим більше мені років, тим важче це робити. Але що вдієш, таке життя. В одну сторону зазвичай витрачаю півтори години. На тренування до Львова зі Стрия добираюся десь років з 10.