МИНИ-ФУТБОЛ на УКРАИНЕ

Символ «Енергії» Андрій Луців у «зелено-білій» команді ще із 2001-го – року заснування клубу. Відтоді за львів’ян футболіст провів уже понад 200 матчів. Разом з командою спочатку виходив із першої у вищу лігу, а потім здобував історичне золото чемпіонату, виступав у футзальній Лізі чемпіонів. На відміну від великого футболу, у малому Луців досяг чимало. Зараз разом з командою потрапив у кризу.

Про її причини, проблеми зі здоров’ям і великим футболом, а також про найбільшу рибу свого життя Луців розповів прес-службі клубу.

- Погляньте, з того «золотого» складу, коли ми перемагали у чемпіонаті, залишилося не так вже і багато гравців - зауважує Луців. – Зараз ми створюємо нову команду. Крім того, в роки до чемпіонства ми завжди йшли вперед, піднімалися, мали мету. Через команду пройшло чимало гравців – хтось відсіявся, найсильніші залишилися, які і створили кістяк команди. Наш президент перед чемпіонським сезоном дуже правильно зробив – не став нічого міняти, залишив усіх гравців, адже ми тоді вже були спрацьованим колективом. Ми довго будували, так би мовити, будиночок і він виявився міцним. Зараз багато чого розвалилося. Тяжко… Дуже тяжко робити кілька кроків назад.

- Після кількох невдач тепер у боротьбі за чемпіонство цього сезону шансів небагато?

- Вони є, але маленькі. Ми вже вичерпали ліміт можливих помилок – тепер у всіх наступних матчах потрібно брати своє, грати стабільніше, тоді, можливо, шанси і з’являться. Цього року, мені здається, чемпіонат має веселим видатися, непередбачуваним.
Додам, що зараз важливо проаналізувати і стан справ у клубі. У нас змінився склад, тактика, бачення гри. Керівництво має усе це проаналізувати – чи правильно все робиться. Можливо, щось змінити.

- Давай тепер трохи змінимо тему. В «Енергії» ти провів уже понад 200 матчів…

- Тут навіть не стільки в матчах потрібно рахувати, а в роках. Це найвизначніший період моєї кар’єри. В будь-якому разі зараз «Енергія» - це вже чималий шматочок мого життя. Як би там не було, але це однозначно світле пляма у моїй футбольній кар’єрі - я ж багато досяг разом з цією командою.

- За час твоїх виступів в «Енергії» змінилося чимало тренерів, як тобі завжди вдається лишатися одним з основних гравців команди?

- Чесно, я сам не знаю. Я ж навпаки з багатьма тренерами конфліктував, не погоджувався з методами роботи. Я просто людина така – якщо щось не подобається, то я одразу в очі то і кажу.

- Ти чимало часу пограв і у великому футболі, там такий характер не заважав?

- Там, так би мовити, інше заважало. Перший приклад. Після завершення Львівського училища фізичної культури я ходив «в молодих і перспективних», мені пророкували велике майбутнє. Я, між іншим, на позиції «під нападником» грав. На початку 90-х опинився на зборах у «Карпатах». Ніби, нормально себе зарекомендував, але в команду не потрапив. В мене вада серця з народження – відтак у команді вирішили не ризикувати. Цю ваду не всі лікарі виявити могли, в інших командах інколи і не говорив про неї, але ж «карпатівські» лікарі про неї знали. Можна сказати, з великим футболом у мене виникли великі проблеми.
Пам’ятаю, був тоді дуже злий на «Карпати» - я справді сильно розраховував в них опинитися, навіть навчання через це на другий план відсунув.

- Врешті ти опинився в чернівецькій «Буковині»...

- І дуже радий, що так сталося – команда ж ця тоді теж у вищій лізі виступала. Я там доволі впевнено почувався – регулярно виходив на заміни. І це при тому, що мені тоді ж 17-18 років було, а інші гравці команди були дуже досвідченими (30-35 років). Мені імпонувало грати у «Буковині». Нас тоді тренував Юхим Школьніков, а він діє у схожій до Маркевича манері – бере готових гравців з ними гру команди і будує.
На жаль, «Буковина» розвалилася - довелося шукати інше місце працевлаштування. Їздив на перегляд і в «Дніпро». В’ячеслав Грозний все обіцяв взяти, але далі обіцянок справа так і не дійшла. Запрошували і у ФК «Львів», але фінансово пропозиція була не надто вигідною. Тоді взагалі з фінансами було дуже тяжко. Великих грошей, як нинішнім футболістам, не платили. На життя вистачало, але не більше.

- І тому ти вирішив поїхати за кордон?

- Так. З’явився варіант в Німеччині в одній з нижчих ліг (вже навіть назви команди не пам’ятаю). Ніби все нормально було, вже в Україну приїхав документи оформляти, але знову хвороба стала на заваді.

- Знову вада серця?

- Та ні. Заробив запалення легенів. Через це варіант з Німеччиною відпав. Та за кордоном я таки пограв – у Польщі у першій і другій лігах. До речі. саме там 1996-у році народився мій син – Максим. Зараз разом із дружиною Наталею маємо уже двох дітей – 2002-го народилася донька, яку назвали , так як і її маму.

- В Україну коли вирішив повернутися?

- У 1999-у році. Тоді мені здалося, що економічна ситуація в країні покращилася, команди стали багатшими. Вони-то, звісно, стали багатшими, але не настільки, як я думав. Тому на початках навіть пожалів, що вернувся – після Польщі здавалося, що я втрапив у яму якусь. Все-таки за кордоном умові були кращими. Та я призвичаївся. Поїздив трошки на перегляди у футбольні команди…

- …тим часом, потроху наближався новий етап у твоїй кар’єрі – перехід у футзал...

- Цей вид спорту не був для мене новим. Раніше ж можна було грати у великий футбол, а взимку у футзал. Так робило багато футболістів і я не виняток. Грав за львівську команду «Україна». Тобто - досвід мав. І ось одного разу до мене звернувся з пропозицією президент «Енергії» Олександр Стефанків. Я погодився грати у цій команді.

- Не шкодуєш, що не залишився у великому футболі?

- Звісно ж неприємно, що не досяг якихось значних успіхів у футболі, але футзал мені все ж більше імпонує. Тут швидкості, динаміка, а от у великому футболі часто все повільно відбувається. Сонне царство, так би мовити.

- А окрім футзалу, які маєш захоплення?

- Порибалити люблю. Поїхати з компанією друзів, щоб ніхто не заважав.

- Яку найважчу чи, можливо, найбільшу рибу зловив?

- Ну, найважчу в дитинстві – витягнути її ніяк не міг (сміється – Авт.). Ми тоді з друзями на рибгосп пішли (це звісно ж було заборонено, але ми в дитинстві туди частенько ходили) і я тоді великого такого карпа витягнув.